У неділю, 11 листопада, після меси в римо-католицькому кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку відбувся показ фільму «Священик Владислав Буковинський. Апостол милосердя».

Парафіяни мали змогу ознайомитися з постаттю цієї великої людини, яка залишила по собі глибокий слід в історії Церкви на Волині та в Казахстані.

Не кожному храмові пощастило мати пастиря, зарахованого Церквою до лику святих чи блаженних. Проте до луцького костелу Провидіння було щедрим: у 1939–1945 рр. його парохом був ксьондз Владислав Буковинський, якого проголосили блаженним у 2016 р. Окрім того, зараз триває беатифікаційний процес (процедура визнання особи блаженною) єпископа Адольфа-Петра Шельонжека, який керував Луцької дієцезією в 1925–1950 рр. Тобто після закінчення цього процесу луцький костел матиме одразу двох блаженних покровителів.

Фільм захопив одразу, з перших кадрів. Не в останнє через те, що режисером стрічки є Володимир Качур – майстер своєї справи, відомий документаліст, сценарист і режисер, лауреат престижних українських і міжнародних премій. Картина зроблена професійно, а це, варто констатувати, серед релігійних фільмів досить рідкісне явище. До речі, деякі епізоди стрічки були зняті в Луцьку, в Старому місті та костелі. Є серед оповідачів і сучасні волиняни, зокрема отець Вітольд-Йосиф Ковалів – священик, парох в Острозі, історик, який доклав чимало зусиль для беатифікації та популяризації постаті Буковинського в Україні та Польщі.

Канвою для «Апостола милосердя», є, звісно, доля центрального героя Владислава Буковинського – людини, священика, апостола. Її круті повороти не можуть залишити байдужими. Поляк, уродженець Бердичева, нащадок досить заможної сім’ї здобув дві вищі освіти у престижному виші й потім став священиком. Через кілька років вирішив покинути забезпечене священицьке життя в Центральній Польщі та переїхав на Креси, до Луцька. Заарештований у 1940 р. совєтами, пережив розстріл у Луцькій тюрмі. Потім – німецька і радянська окупація, знову арешт. Півтора року слідства, вирок – 10 років таборів. Після визволення, з 1954 до 1958 р., душпастирська праця в Казахстані. Новий арешт, знову табори та служіння ув’язненим вірянам: полякам, українцям, росіянам, німцям. Служіння на межі та за межею людських можливостей. Апостол Казахстану – таке звання дарма не дають. Буковинський відмовився від пропозиції виїхати до Польщі та назавжди залишився зі своєю паствою. Коли від виснаження серйозно захворів, його словами були: «Могила священика теж апостольствує».

Зрозуміло, у стрічці не бракує фотодокументів і кінохроніки тих років, але, мабуть, одним із найбільш важливих елементів фільму є спогади безпосередніх учасників подій, які мали щастя спілкуватися з Буковинським. Людське життя коротке, і зафіксовані у фільмі розповіді безцінні, адже з кожним роком таких людей стає все менше й менше.

Владиславу Буковинському не судилося після арешту в 1945 р. побачити Луцьк. Повернувся він у рідну парафію більше, ніж через 70 років – щоправда, вже на екрані…

Після закінчення сеансу були аплодисменти. Проте справжнім мірилом того, чи вдався фільм, були сльози глядачів. Їх не бракувало.

Фільм «Священик Владислав Буковинський. Апостол милосердя» – третій у серії «Переслідувана Церква», над якою вже кілька років працюють Католицький медіа-центр Конференції римо-католицьких єпископів в Україні та Телебачення Віковічного Слова в Україні. На сьогодні вийшли вже п’ять стрічок, дві з них пов’язані з Волинню. Четвертий фільм серії «Священик Антоній Хоміцький. Патріарх Поділля» присвячений легендарному ксьондзу Хоміцькому, пароху Клесова на Волині, який із 1946 до 1991 р. фактично керував життям католицької Церкви на половині території України.

Анатолій ОЛІХ

Фото автора