Аж важко повірити, що людиною театру Гротовський став випадково – він, згодом режисер і майстер роботи з актором, сказав, що обере той напрямок навчання, іспити на який відбудуться першими.
До вибору Єжи мав сходознавство, медицину й вищу театральну школу. Саме в цій школі іспити були першими. Так він розпочав свою пригоду з театром.
Єжи Гротовський народився в 1933 р. у Жешуві, а помер у 1999 р. у Понтедера в Італії. Все його життя – це театр. У 1955 р. він закінчив курси акторської майстерності в Державній вищій театральній школі у Кракові, потім вивчав режисуру в Москві, де ознайомився з театральною методикою Станіславського, яка полягала в тому, що актор слухає свою підсвідомість, реагує на різні подразники на сцені, інших акторів, власні спогади, емоції і в кожен момент може імпровізувати, відповідати тілом і словом на все, що на нього впливає. Потім Гротовський повернувся до Кракова, де продовжив вивчення режисури в Ягеллонському університеті.
Пам’ятник Єжи Гротовському в Ополі. Public domain
Дебютував у Старому театрі в Кракові, де режисерував «Стільці» Ежена Йонеско і «Дядю Ваню» Антона Чехова. В 1959 р. почав працювати в Ополі в театрі «13 рядів». Трупа у 1965 р. переїхала до Вроцлава і змінила назву на «Театр-лабораторія 13 рядів». Тут він поставив, зокрема, «Орфея» Жана Кокто, «Каїна» Джорджа Гордона Байрона, «Містерію-буф» Володимира Маяковського, «Шакунталу» Калідаси, «Трагічну історію доктора Фауста» Крістофера Мерлоу. Не цурався й романтичних драм: «Дзядів» Адама Міцкевича, «Кордіана» Юліуша Словацького чи «Акрополя» Станіслава Виспянського.
У Вроцлаві митець сформулював теорію вбогого театру, найважливішими складовими якого є актор і глядач. Окрім того, актор мав у своїй грі дістатися до найглибших особистих пластів психіки й емоцій. Також він базувався на міфах і архетипах, сформованих упродовж століть у польській культурі.
Утіленням цих ідей визнали спектакль «Незламний принц» Кальдерона в переказі польського романтика Юліуша Словацького і роль Ришарда Цєсляка, з 1965 р. провідного актора трупи Гротовського. А найвідомішою стала вистава «Apocalypsis cum figuris», що розповідає про те, як Христос повернувся на землю й люди відцуралися його. Останнім спектаклем театру-лабораторії був «Польський Танатос», який Цєсляк поставив у 1981 р. Зараз тут міститься Інститут імені Єжи Гротовського.
Наступним етапом діяльності митця був паратеатр. Майстер-класи з паратеатру Гротовський проводив переважно у Бжезінці біля Олесниці. Вони мали поглибити здібності взаємного спілкування між людьми і навчити елементів психотерапії. Найважливішою на цих заняттях була робота з тілом.
Потім прийшов час театру джерел. Учасники цього проєкту вивчали ритуальні та драматичні техніки, покликані відшукати джерела нашої поведінки й міжлюдського спілкування, а також пізнання, як окреслював Гротовський, безсмертності життя. У той час режисер відвідав, зокрема, Гаїті, Нігерію, Індію та Мексику.
У 1982–1985 рр. викладав у Каліфорнійському університеті в Ірвайні, де створив об’єктивний театр. Уведення ритуальних практик у драму мало допомогти знайти універсальні способи акторської гри.
Останнім етапом діяльності Гротовського стало містечко Понтедера в Італії, де він заснував студію Workcenter of Jerzy Grotowski, потім – Workcenter of Jerzy Grotowski and Thomas Richards. Тут він продовжив роботу над ритуальними техніками, як-от гаїтянський танець янвалу й афрокарибські вібраційні співи. У цей час вийшла вистава під назвою «Акція», створена не для глядача, а для актора. Це був повний розвиток акту створення цілковитого актора й поняття мистецтва як машини часу. Справжня мета мистецтва – перенесення людини в інший вимір дійсності й переміни тіла, як стверджував Гротовський.
Із 1997 р. він був професором театральної антропології у College de France. Отримав звання почесного доктора Університету де Поля в Чікаго, Вроцлавського університету, New School for Social Research у Нью-Йорку і Болонського університету. Книга «Towards the Poor Theatre», видана 1968 р., стала одним із найважливіших досліджень театру ХХ ст., а вислови і коментарі митця увійшли до «Зібраних текстів», виданих у 2012 р.
Гротовський усе своє театральне життя шукав щось нове. Його найважливішою рисою було прагнення новизни і змін, а також бажання створити новий театр, організувати іншу роботу з актором і літературним текстом. Пошуки, активна культура, безустанна дія, акторська гра, яка є не тією грою, відомою нам із театральних сцен, а справжньою дією, мистецтво як переміна людини – ось чому, на думку Гротовського, мав служити театр. Близькими йому були вбогий театр і актор як святий. Він не любив історії, бо вважав, що вона свідчить про занепад духовного елемента в людині, а мистецтво має цей елемент видобути, визволити й змінити. Цілісного бачення театру він так і не створив, бо йому близькі були постійні пошуки і зміни. Він був антисистемником, вірив у мистецтво, в його очищувальну й визвольну силу.
Меморіальна таблиця біля входу в Інститут імені Єжи Гротовського у Вроцлаві. Автор: Heem will ihch, CC BY-SA 3.0
До сьогодні збереглося не надто багато матеріалів із його спектаклів і майстер-класів, бо вони принципово присвячувалися невеликій групі глядачів, втаємниченим і глядачам, які теж грають. Із віком він усамітнився, а від театру перейшов до паратеатру, психології та антропології. Найвідомішими поняттями, автором яких був Гротовський, є «вбогий театр», «актор як святий», «робота над акторською методикою», «театр джерел» і «мистецтво як машина часу».
Вєслав ПІСАРСЬКИЙ,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КОРТЕЗ – ГІПНОТИЧНИЙ ГОЛОС НА СЦЕНІ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КШИШТОФ КРАВЧИК – КОРОЛЬ ПОЛЬСЬКОЇ ЕСТРАДИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АДАМ ЗАГАЄВСЬКИЙ – СПІВЕЦЬ СКАЛІЧЕНОГО СВІТУ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: СТАНІСЛАВ БАРАНЬЧАК – ВИДАТНИЙ ХІРУРГ СЛОВА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЮЛІУШ МАХУЛЬСЬКИЙ – КОРИФЕЙ ПОЛЬСЬКОГО КІНО
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: «ДЖЕМ» – КУЛЬТОВА ПОЛЬСЬКА РОК-ГРУПА
