Вікторія Довгаль – органістка костелу Святого Антонія в Збаражі, керівниця хору «Cordium» і активна членкиня Польського культурно-освітнього товариства «Збараж». Її предки – Барчинські, Сольські, Солецькі, Залеські – проживали в Залужжі та Доброводах на Тернопільщині. Сьогодні вона розповідає нам історію своєї родини періоду XX–XXI ст.

Барчинські із Залужжя

«Бабуся розповідала мені легенду, згідно з якою наше прізвище Барчинські, а за деякими документами Барщинські, походить від пана Барща, який проживав на Винограді в Залужжі (село поблизу Збаража, назву Виноград мала частина села, нині тут вулиця Виноградна, – авт.). Мій прадідусь Францішек Барчинський народився в 1900 р. у родині Пьотра і Францішки Барчинських. Прабабуся Юзефа народилася в 1907 р. у родині Станіслава Сольського та Марії Солецької. Францішек Барчинський і Юзефа Сольська побралися й господарювали в Залужжі.

Францішка Барчинська з мамою Юзефою, 1930 р.

Сестри прадідуся стали монахинями. Оскільки батьки рано померли, він мав їх фінансово підтримувати й дати своєрідне придане під час монашого постригу. Через це десь на початку 1920-х рр. прадідусь відправився на заробітки до Канади. Після повернення він віддав борги й купив собі ще землі в Залужжі. Він добре розумівся на лікуванні тварин і був сільським ветеринаром», – каже Вікторія Довгаль.

У 1926 р. у Францішека і Юзефи Барчинських народилася дочка Францішка. «Вона була єдиною дитиною в сім’ї, – говорить про свою бабусю пані Вікторія. – В 1930-х рр. ходила до школи. В 1939 р. мала йти до шостого класу. Бабуся добре вчилася і ще відвідувала заняття, які організовували сестри при монастирі в Збаражі. В родині розмовляли польською мовою й ходили до костелу в Збаражі».

У роки війни бабуся Вікторії Довгаль разом із подругою працювали на кухні в одного німця. Якось він повернувся напідпитку і почав бити свою дружину. Через це подруга бабусі Яніна вдарила німця по голові. «Дівчата втекли, але згодом Яніну арештували й відправили в «Аушвіц». Коли її везли в концтабір, вона втекла з поїзда. Яніна вижила. Після війни мешкала в Ополі. Я навіть із нею спілкувалася колись. Бабусю тоді не чіпали», – зазначає пані Вікторія.

Під час Другої світової війни її прадідуся Францішека призвали до 1-ї армії Війська Польського (польського військового об’єднання, створеного в СРСР у 1944 р., – авт.). «Він був стрільцем, на війні отримав поранення. У вересні 1944 р. його комісували. Після повернення прадідусь часто хворів. Вони з прабабусею Юзефою пережили великий стрес, оскільки радянська влада забрала в них землю і худобу, яку вони надбали, тяжко працюючи», – продовжує Вікторія Довгаль.

Książeczka wojskowa Franciszka Barczyńskiego, pradziadka pani Wiktorii

Францішек Барчинський, 1961 р.

Лишилися вдома

«Ще під час війни бабуся Францішка зустрічалася з польським хлопцем. Він запрошував її поїхати з ним до Польщі, але батьки не відпустили. Після повернення прадідуся з війни Барчинські мали виїжджати з України (9 вересня 1944 р. уряд УРСР та Польський комітет національного визволення підписали Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян із території УРСР, – авт.). Коли вже зібрали речі і їхали на залізничний вокзал у Збараж, сусіди почали просити прадідуся лишитися, оскільки він був добрим господарем і ветеринаром. Йому казали, що все одно через певний час доведеться повертатися, що всі переселення тимчасові. Тож прадідусь разом із сім’єю вирішив лишитися вдома», – розповідає моя співрозмовниця. Коли Барчинські повернулися в Залужжя, то в їхній дім уже заселили переселенців із Польщі. З ними вони жили якийсь час під одним дахом.

Той хлопець, який зустрічався з Францішкою Барчинською, так і не одружився. Потім він приїжджав до неї в Україну, але вона вже була заміжня. Після війни вона познайомилася з українцем Петром Залеським із села Доброводи, нині Тернопільського району.

«Вони зустрілися на ринку в Збаражі й одружилися в 1948 р. Дідусь Петро був греко-католиком. Із бабусею вони ніколи не сперечалися через релігійні питання. В родині завжди відзначали свята за календарями і західного, і східного обрядів. Більшість часу дідусь Петро працював мельником у Залужжі. В 1951 р. народилася моя мама Марія, а в 1961 р. – її менший брат Петро», – додає Вікторія Довгаль.

Шлюб Францішки Барчинської та Петра Залеського, дідуся і бабусі Вікторії Довгаль, 1948 р.

Францішка Залеська, бабуся Вікторії Довгаль, 1981 р.

«Зустрілися в університеті»

Після закінчення школи її мама Марія Залеська навчалася у Львівському університеті, на кафедрі англійської філології: «У Львові вона познайомилася з моїм батьком Василем Грибом, який навчався на журналістиці. Він походив із міста Бар Вінницької області з української православної родини. Батько був старшим за маму на три роки. Спочатку працював у колгоспі. Згодом навчався на Донбасі в ремісничому училищі й лише після служби в армії вступив у Львів.

Мої батьки побралися в 1973 р. Через рік народився мій старший брат Павло, який ще у 2000 р. виїхав на роботу в США, де живе й донині. Я народилася в 1981 р. Тато працював редактором газети «Народне слово» й директором друкарні в Збаражі. На жаль, він уже помер. Йому було 52 роки. Мама працювала вчителькою в школі у Збаражі. Сьогодні вона на пенсії, живе в будинку своїх батьків у Залужжі».

Шлюб Марії Залеської і Василя Гриба, батьків Вікторії Довгаль, 1973 р.

Вікторія Довгаль навчалася у школі № 2 у Збаражі, після цього – на англійській і німецькій філології в Тернополі. Вже 20 років вона викладає англійську мову в Збаразькому ліцеї № 2 імені Івана Франка. Її чоловік Олександр Довгаль походить із Вишнівеччини. У них двох дітей. Старша Вероніка закінчила Львівську національну академію мистецтв за освітньою програмою «Дизайнер одягу», а Василько навчається ще в школі.

«Я дуже люблю історію, за нагоди завжди розпитувала бабусю про минуле. Також вивчаю родовід свого чоловіка. Разом ми ходимо прибирати римо-католицький цвинтар у Збаражі, де поховані мої родичі. Мій чоловік відновлював надгробки на цьому кладовищі, а пізніше разом зі мною приєднався до Польського культурно-освітнього товариства «Збараж». У католицькій парафії Святого Антонія у Збаражі я керую хоровим колективом «Cordium», – зазначає пані Вікторія.

На могилах прадідуся Францішка і прабабусі Юзефи на цвинтарі у Збаражі

«Із дитинства відвідувала костел»

«Напередодні проголошення незалежності України ходили розмови про відновлення діяльності костелу в Збаражі. Моя бабуся Францішка дуже чекала цієї події. Ще за радянських часів був такий собі пан Юнка, який організовував поїздки місцевих поляків до Кременця і, здається, Теребовлі. Бабуся брала мене із собою в костел у Кременці, а з дідусем я ходила до православної церкви. Дідусь і бабуся були дуже віруючими людьми», – каже Вікторія Довгаль.

Хрестини Вікторії Довгаль у Львівській катедрі в 1984 р. Зліва направо: прабабуся Юзефа, її брат Павло, Вікторія Довгаль на руках у мами Марії Гриб, брат Вікторії Павло Гриб та дідусь Петро Залеський

25 грудня 1989 р. збаразьким католикам повернули костел і монастирські приміщення. «У 1990 р. до нас у Збараж приїхав отець Отто-Роман Пєшхала OFM. Спочатку близько місяця він відправляв богослужіння у когось удома, а 25 серпня 1990 р. відбулося освячення тимчасової каплички в монастирських приміщеннях, у яких у радянські часи діяв військовий завод. На відкритті була присутня вся наша родина: я, брат, батьки, бабуся і дідусь. До нас приїхало багато паломників. У капличці був невеликий електричний орган. Я стояла біля вівтаря, і мені дуже сподобалися костельна музика і пісні. Пам’ятаю, як на органі грав отець Маркіян Трофим’як, який пізніше став єпископом», – пригадує моя співрозмовниця.

«Після відкриття каплички ми кожної неділі приходили на меси, які відправляли отці-францисканці Отто-Роман Пєшхала OFM і Ауреліуш-Юліуш Новак OFM. Вони займалися з дітьми, вчили нас співати. Ще пригадую пані Розу, яка інтонувала пісні й молитви, а за нею вторили вже всі інші.

Із 1991–1992 рр. органістом у нашій парафії був пан Едуард Перець (про пана Едуарда читайте в одному з наступних номерів «Волинського монітора», – авт.). Я разом з іншими дівчатами співала, а мій брат прислуговував. Із теплом згадую отця Пасхаліса Немченка OFM, який навчав нас катехизму, та отця Вергіліуша OFM, з яким ми часто їздили на паломництво до Польщі, а також до парафій у Гусятині й Шаргороді, де разом співали і ставили вертеп.

У 1992 р. я приступила до Першого Причастя. Нас тоді було десятеро дітей різного віку. Після богослужінь у костелі ми часто ходили на природу. В мене лишилися найприємніші спогади про ті часи, про наші спільні пікніки й вертепи», – розповідає Вікторія Довгаль.

Перше Причастя Вікторії Довгаль у капличці в Збаражі, 1992 р.

У 2000 р. у Збаражі освятили костел, у якому з початку 90-х рр. тривав ремонт. Відтоді парафіяни збираються на богослужіння в цьому храмі.

«Будеш грати на органі»

«Свого часу я ходила в музичну школу і грала на баяні, але він мені не подобався. Натомість у мого дядька було фортепіано, яким я почала цікавитися. Коли наш органіст Едуард Перець виїхав зі Збаража, у храмі не було кому грати на органі. Поступово я почала вчитися грати на фортепіано і награвала вже знайомі з костелу пісні. Брат навчив мене грати «Bądź pozdrowiona», і отець Отто знав про це. І ось одного разу, коли на богослужінні були присутні паломники з Польщі, він попросив мене сісти за орган. Я заграла й заспівала пісню на Причастя. Мені було трохи страшно й незвично через велику кількість незнайомих людей у костелі. Але я переборола страх і заграла. Після цього отець Отто сказав, що я і далі буду грати.

Вікторія Довгаль із братом Павлом і прабабусею Юзефою

Я почала навчатися гри на органі в інших людей, зокрема в органістки Марії Камінської з Кременця. Також їздила на навчання до Польщі. На сьогодні гра на органі в костелі – це мета і зміст мого життя», – наголошує пані Вікторія.

«У 2006 р., напередодні першого приміційного богослужіння отця Петра Новосельського, нашого парафіянина, який став францисканцем, ми створили хор «Cordium». Його склад змінювався, але не суттєво.

Ми виступаємо в різних населених пунктах. Зокрема, найбільш запам’яталися відпустова меса на честь Яна з Дуклі, яку ми супроводжували своїм співом у Львові у 2022 р., відпустова меса на честь Святого Шарбеля в Байківцях у 2020 р., безліч відпустових служб Божих у нашому супроводі в парафії Чорний Ліс, спільне колядування з дітьми нашої парафії в архієпископа Мечислава Мокшицького у Львові, виступи з колядками у Збаразькій громаді, а також участь в обласному святі зимового календарно-обрядового фольклору «Нова радість стала» в Тернополі у 2022 р.

Хоча не всі учасники хору мають музичну освіту, ми чудово взаємодіємо й перебуваємо на одній хвилі. Це наша спільна справа, якою ми пишаємося. І попри безліч приватних клопотів, ми завжди поспішаємо до храму», – завершує Вікторія Довгаль.

Вікторія Довгаль, 2023 р. Автор фото: Сергій Гладишук

Сергій Гладишук

На головному фото: Вікторія Довгаль із братом Павлом і прабабусею Юзефою.
Всі фото, крім останнього, походять з родинного архіву Вікторії Довгаль.

***

Публікація відображає лише погляди автора й не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.