Юлія Волкова – органістка домініканського костелу Святого Станіслава в Чорткові, донька покійної Анни Волкової, багаторічної заступниці голови Польсько-українського культурно-освітнього товариства імені Адама Міцкевича. У будинку, зведеному ще її прадідом, ми розмовляли про найважливіші моменти історії її родини впродовж XX–XXI ст.

Коцюбинчуки й Дражньовські

«Одного з моїх прадідусів звали Ян Коцюбинчук. Він походив із Заліщиків (місто в Чортківському районі Тернопільської області, – авт.) із польської римо-католицької родини. Був звичайним господарем. Хтось із родичів згадував, що прадідусь свого часу працював у суді в Заліщиках. На жаль, я не знаю, яку посаду він обіймав. Ян Коцюбинчук одружився з Михалиною Березинською, яка походила із Сухоставу (село в Чортківському районі, – авт.). Згодом вони переїхали до Чорткова.

У 1908 р. у родині Яна й Михалини Коцюбинчуків народився син Антон, мій дідусь. Згідно з родинними переказами, прадідусь Ян помер під час епідемії (можливо, йдеться про епідемію тифу в роки Першої світової війни або епідемію іспанського грипу 1918–1920 рр., – авт.). Коли Антон підріс, то опанував професію шевця і виготовляв чудове взуття. Окрім цього, був добрим господарем. У Чорткові дідусь познайомився із Софією Дражньовською. Після Другої світової війни вони одружилися», – розповідає Юлія Волкова.

«Іншого мого прадідуся звали Павло Дражньовський. Він походив із Чорткова з польсько-української родини. Його дружину звали Анна. Павло й Анна Дражньовські також були звичайними селянами, які господарювали на своєму клаптику поля. Прадідусь ще займався садівництвом. У 1911 р. він звів будинок, у якому я живу сьогодні (наша розмова відбувалася саме в ньому, – авт.). Це вже четверте покоління живе в одному й тому ж домі. У 1920 р. народилася Софія Дражньовська, моя бабуся.

Мені достеменно невідомо, коли познайомилися дідусь Антон Коцюбинчук і бабуся Софія Дражньовська, але одружилися вони вже після Другої світової війни. Хоч багато поляків виїжджали до Польщі, дідусь і бабуся вирішили лишитися в Чорткові. Проте виїхала сестра бабусі Софії. У неї радянська влада забрала житло в Чорткові. Одна з кімнат нашого будинку, саме ця, в якій ми зараз розмовляємо, досить довго чекала на неї, але вона так і не повернулася. Інші наші родичі теж виїхали після війни. Сьогодні їхні нащадки живуть у Кракові, Катовіцах і Ключборку», – продовжує пані Юлія.

«За радянської влади в Антона та Софії Коцюбинчуків відібрали землю. Лишили тільки якийсь клаптик присадибної ділянки. Дідусь і бабуся померли на початку 1980-х рр., ще до мого народження», – додає співрозмовниця.

Її мама Анна Волкова, у дівоцтві Коцюбинчук, народилася в 1953 р. у Чорткові. У неї був менший брат Станіслав. Удома родина розмовляла польською мовою, а поза домом – українською: «Мою маму виховували як польку, передавали їй польську мову та римо-католицьку віру. Вона розповідала: коли ходила до школи, потрібно було бути обережною у спілкуванні. Багато про що не можна було розповідати. Одна вчителька навіть робила зауваження дідусеві й бабусі, що їхня дочка розмовляє на заборонені теми, зокрема релігійні. Після цього мама стала обережнішою. Коли прийшов час отримувати паспорт, мамі не захотіли вказати в ньому польську національність».

Софія Дражньовська з дочкою Анною, 1955 р.

Причастя Анни Волкової в Борщеві, 1963 р.

«Окрім звичайної школи в Чорткові, мама відвідувала музичну. Згодом закінчила Тернопільське музичне училище та педагогічний інститут в Івано-Франківську. Повернувшись до Чорткова, працювала викладачкою у класі скрипки в місцевій музичній школі. В 1983 р. мама вийшла заміж за мого батька Володимира Волкова», – зазначає Юлія Володимирівна.

Шлюб Володимира та Анни Волкових, 1983 р.

Великі та Волкови

«Мій тато походить із мішаної родини. Одного з прадідусів по цій лінії звали Адам Йосипович Великий, а його дружину – Павліна Миколаївна. Це були поляки-колоністи, які жили в селі Адамівка (сьогодні у Хмельницькому районі Хмельницької області, – авт.). У 1928 р. у них народилася дочка Францішка, моя бабуся, яку в радянських документах записали Єфросинією. Я добре її пам’ятаю, оскільки вона прожила довго. Бабуся розповідала, що в роки Другої світової війни її відправили на примусові роботи до Німеччини. Найімовірніше, вона працювала в сільському господарстві, але я не знаю, в якому саме регіоні. Після війни вона повернулася з Німеччини й поселилася в Чорткові. Тут познайомилася з Мар’яном Волковим, моїм дідусем», – говорить пані Юлія.

Єфросинія (Францішка) Волкова, в дівоцтві Велика (Вєлька), в Німеччині, 1942 р.

«Дідусь Мар’ян походить із Чорткова, – каже вона. – Він брав участь у Другій світовій війні. Його братів і сестер відправили на заслання до Сибіру, а батьківську хату спалили. Після війни дідусь повернувся на попелище. Мені невідома причина таких репресивних дій радянської влади стосовно дідусевої сім’ї».

Єфросинія та Мар’ян Волкові працювали на інкубаторі: «Дідусь добре розумівся на електриці й займався ремонтними роботами, а бабуся була звичайною робітницею. В 1953 р. у родині народився син Володимир, мій батько. Після закінчення школи він навчався в медичному технікумі у Львові. Згодом повернувся до Чорткова. Понад 20 років ремонтував медичні прилади в місцевій поліклініці».

Органістка костелу

«У 1983 р. Володимир Волков і Анна Коцюбинчук одружилися. Їхні родини були знайомі між собою віддавна і бабусі по обох лініях часто приходили в гості одна до одної. В 1984 р. народився мій брат Володимир, а через рік – я.

У 1989 р. у Чорткові відновили богослужіння в костелі Святого Станіслава. Наша родина одразу почала відвідувати цей храм. Хоч мій батько – з греко-католицької родини, він час від часу ходить із нами до костелу. Ми з мамою також бували в церкві», – зазначає Юлія Володимирівна.

Анна Волкова в костелі, 1994 р.

Вона пригадує зародження Польсько-українського культурно-освітнього товариства імені Адама Міцкевича в Чорткові: «Польське товариство в нас відкрили в 1993 р. Того ж року почала працювати школа при товаристві. Багато людей із костелу допомагали створювати організацію і школу, але найбільше долучилися до цього процесу Марія Адольфівна Пустельник (її захопливі родинні спогади та детальну історію створення товариства, яке цього року відзначає 30-річчя, читайте в одному із наступних номерів, – авт.) та моя мама Анна Волкова. Велику роботу теж проводили Уляна Навлока та Наталія Гіль».

На п’ятирічному ювілеї товариства, 1998 р. (зліва направо: Марія Пустельник, Анна Волкова та голова Федерації польських організацій в Україні в 1992–2021 рр. Емілія Хмельова)

Анна Волкова під час занять із дітьми: на гітарі грає син Володимир, на скрипці – Юлія Волкова, 1998 р.

«Я одночасно пішла в перший клас звичайної школи і перший клас польської школи. У школі при товаристві в нас викладали польську мову, певний час діяли танцювальний гурток і хор. Разом із мамою ми часто бували в Польщі. Зокрема, в другій половині 1990-х рр. я їздили з нею на курси у Кракові. Також ми бували в Сандомирі, Варшаві та інших містах. Ми з братом більшість часу проводили разом із мамою в товаристві або польській школі, часто брали участь у концертах та інших заходах», – ділиться Юлія Володимирівна.

Перше причастя Юлії Волкової в костелі Святого Станіслава в Чорткові, 1993 р. (Юлія з братом Володимиром на передньому плані, бабуся Єфросинія Волкова, Анна та Володимир Волкови)

«Після закінчення школи я, як і мама, вступила в музичне училище в Тернополі на спеціальність «Викладач з класу скрипки». Брат поїхав до Кракова, навчався в Гірничо-металургійній академії імені Станіслава Сташиця. Вже 17 років він живе в Польщі. Зараз працює на металургійному заводі в Глівіцах.

Сьогодні я належу до Польсько-українського культурно-освітнього товариства імені Адама Міцкевича в Чорткові, намагаюся допомагати, чим можу. Мама завжди багато працювала і я з дитинства допомагала їй шукати вірші для культурних вечорів чи набирати тексти для виступів. Після виходу на пенсію мама продовжувала працювати в музичній школі, була активною діячкою польського товариства та школи при ньому. Вона не полишала цих занять до кінця свого життя. На жаль, мама померла у 2019 р. Вона спочиває на цвинтарі в Чорткові поруч із дідусями та бабусями», – додає Юлія Володимирівна.

Відзначимо, що у травні 2019 р. Анні Волковій вручили відзнаку «Заслужений діяч польської культури», яку їй надало польське Міністерство культури та національної спадщини.

Свято Конституції 3 травня в товаристві імені Адама Міцкевича в Чорткові, 4 травня 2019 р. Уляна Навлока та Анна Волкова (перший ряд, зліва та справа відповідно) отримали цього дня почесні відзнаки «Заслужений діяч польської культури»

«Торік померла ще одна наша активна діячка Уляна Романівна Навлока (теж «Заслужений діяч польської культури», – авт.), яка стояла біля витоків польського товариства і школи. В організації завжди намагалися й намагаються навчати дітей польської мови і традицій, залучати їх до участі в конкурсах і поїздках до Польщі. Я ж кожного дня йду до костелу Святого Станіслава грати на органі. Я фактично виросла в цьому храмі та призвичаїлася до своїх обов’язків, а правильніше сказати – до своєї місії», – завершує Юлія Волкова.

Юлія Волкова з татом у костелі

Сергій Гладишук

На головному фото: Анна Волкова за органом у костелі.
Всі фото походять з родинного архіву Анни Волкової.

***

Публікація відображає лише погляди автора й не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.