Похід у театр – це ніби відвідини найкращого друга. Повертаючись додому, ніколи не маєш враження, що щойно витратив час на дурниці, на переливання з пустого в порожнє.
Він став невід’ємною складовою культурного життя Познані. Без цієї споруди неможливо уявити столицю Великопольщі. Вона височіє на вулиці 27 грудня в центрі міста з 1875 р.
Найпопулярніше кабаре, яке діяло в Польській Народній Республіці, заснували в 1956 р. у Кракові в підземеллях Палацу під баранами, що під номером 27 на Головному ринку. Називалося воно «Підвальчик під баранами».
Роботи Зофії Стриєнської в період найбільшої популярності, а він припав на міжвоєнні роки, поширювали у вигляді течок, альбомів і листівок. Багатьма роками пізніше картини цієї надзвичайно впізнаваної художниці я вперше побачила на поштових марках і вручну розмальованій порцеляні зі Цмельова.
Його біографія – непересічна, а театральні й кінематографічні ролі, які він він зіграв, та ще вірші, колядки і книжки, які написав, схиляють до роздумів. Режисер Яцек Блават в інтерв’ю із Себастьяном Лупаком зізнався: «Він любив життя. Навіть не так любив, як ковтав, поглинав, їв його ложками. Завжди відкритий, дотепний, винахідливий у своїх репліках, а коли треба – цинічний».
Кабаре в Польщі завжди з’являлися як гриби після дощу. Вони, особливо за часів ПНР, тобто так званої комуни, подібно до музики, особливо рокової, відігравали не тільки культурну, але й суспільну та політичну роль. Кабаре були свого роду клапаном, через який виходила безсильна злість пригнобленого панівним ладом суспільства, часто й густо приправлена знущальним сміхом.
У кінематографі він дебютував в 11 років. Кіномани мого покоління пам’ятають «Історію жовтої пулени» 1961 р., де Марек зіграв хлопчика на ім’я Вавжек. У підлітковому віці знявся у стрічці «Між берегами» і в культовому серіалі 60-х «Громадянська війна».
«У мене було яскраве життя і я ні про що не жалкую. Я робив те, що любив, і це моя найкраща нагорода», – говорив Єжи Поломський. Його пісні співала вся Польща. Цей надзвичайно обдарований артист був із поляками впродовж багатьох поколінь, мінливих мод і захоплень, завжди вірний своєму музичному стилю.
Леон Хвістек був передусім видатним математиком та філософом із докторським ступенем, який здобув у Ягеллонському університеті в 1906 р. У Краківській академії художніх мистецтв він навчався під керівництвом Юзефа Мегоффера лише пів року. Проте це, як показав час, у поєднанні з винятковим талантом принесло результати у вигляді неповторних картин, а Леон Хвістек увійшов до пантеону польських митців ХХ ст.
Письменник, фейлетоніст, а також знавець сілезької мови та культури. Головний мотив його творчості – людина, яка шукає власну ідентичність. Він неодноразово повторював, що жодного з його героїв не можна асоціювати з ним, а коли він творить, всі персонажі стають собою у процесі написання. Ані їх, ані фабулу він наперед не планує. В інтерв’ю 2013 р. Твардох сказав: «Мої романи розумніші за мене».