Може, вищенаведена назва звучить дещо банально. Імовірніше, багатьом вона здаватиметься глазурованою цукеркою, настільки солодкою, що аж зуби почнуть боліти. Мабуть, такі люди воліли б цей незвичайний різдвяний час не розцяцьковувати гірляндами і дзвіночками, а радше пережити в задумі, зосереджено й шанобливо.

«Ми тужимо не за нашим дитинством і нашими селами, а за нашими уявленнями дитинства і села. Краще туди не їхати, коли пройшли роки», – сказав колись видатний польський романіст Вєслав Мислівський.

Станіслав Ноаковський – архітектор, рисувальник і художник. Так одну людину щедра природа обдарувала багатьма талантами, що в царині мистецтва не є унікальним явищем.

«Хтось, хто любить, – не той, хто помре», – писав польський поет Рафал Воячек. У 26 років він скоїв самогубство.

«Створення картин – це підготовка для себе простору, в якому будеш змушений жити після смерті, тобто це зведення житла для себе. Якщо ти не любиш те, що малюєш, то шкода часу», – говорив Єжи Новосельський, один із найбільш упізнаваних митців ХХ ст.

«Напевно, моєю великою перемогою є те, що мій зовсім непростий репертуар здобув собі так багато прихильників», – сказала Ева Демарчик в одному з інтерв’ю.

Ян Станіславський – дуже цікавий митець. Його чудово знають і цінують спеціалісти, пов’язані з малярством, натомість загал художника дещо підзабув. 

Генрик-Миколай Гурецький більшу частину свого життя присвятив музиці. Вона була його великою любов’ю, вираженням віри в Бога та розумне створення світу. 

Цей винятковий митець на перший погляд був ніким. У нього не було майстерні, дорогого одягу та грошей. Він був лише цікавинкою містечка, в якому жив і малював. Мабуть, інколи він почувався як у поганенькому цирку, куди люди приходять, аби подивитися на жінку з бородою чи людину-слона.

«Той, хто хоче бути філософом, повинен почати жити інтелектуально на власну відповідальність, бо інакше взагалі не варто братися за філософію», – це слова Романа Інгардена, польського філософа, одного із патронів 2020 р.