Картину Владислава Подковинського «Шаленство екстазу» критики й митці визнали маніфестом нового мистецтва, вираженням бунту проти закостенілих естетичних і побутових канонів.
«Дивний цей світ, світ людських справ, інколи аж соромно зізнатися. Проте часто буває так, що хтось злим словом ніби ножем убиває», – це слова однієї з найвідоміших пісень Чеслава Нємена.
Про нього говорили, що він малює «людей в одягу, пошитому з небес». Він зображав людину в момент, коли та відходить із життя. Його творчість спонукає до роздумів, захоплює і чарує таємничістю.
Якщо Ви цікавитеся польським кінематографом, повинні переглянути ці картини не лише через чудову гру польських акторів, але й тому, що вони залишили глибокий слід у свідомості кількох поколінь поляків.
Він трактував мистецтво з благоговійною шаною, а художні пошуки були для нього сенсом життя. Завдяки вразливій душі він ніколи не зупинявся у прямуванні до істини як у власному серці, так і в малярстві, а цінність, якою було для нього добро, він переносив на кожну площину свого життя.
Фільм «Рейс» режисера Марка Півовського знято в 1969 р., коли закінчилася епоха Владислава Гомулки й починалося десятиліття «успіхів» соціалізму під секретарюванням Едварда Гєрека – господаря, перед візитом якого треба було фарбувати траву в зелений колір.
«Єдиний польський художник, картина якого висить в одному з найпрекрасніших європейських музеїв, у славнозвісному паризькому Луврі» (Ігнаци Вітц, «Польські художники, польські картини»).
«Sami swoi», «Nie ma mocnych», «Kochaj albo rzuć» – культова польська трилогія, яку обов’язково потрібно переглянути.
«Тепер ти для мене стала майже синонімом сапфірового кольору», – писав Мегоффер до дружини під час роботи над «Чудесним садом», однією з найкращих своїх картин.
Її книги – це цікавий експеримент нової прози, іншої мови, мішанини сюжетів, часу і простору. Її люблять і ненавидять одночасно. Чи про її творчість пам’ятимуть нащадки, побачимо в майбутньому.