Якщо Ви цікавитеся польським кінематографом, повинні переглянути ці картини не лише через чудову гру польських акторів, але й тому, що вони залишили глибокий слід у свідомості кількох поколінь поляків.

Він трактував мистецтво з благоговійною шаною, а художні пошуки були для нього сенсом життя. Завдяки вразливій душі він ніколи не зупинявся у прямуванні до істини як у власному серці, так і в малярстві, а цінність, якою було для нього добро, він переносив на кожну площину свого життя.

Фільм «Рейс» режисера Марка Півовського знято в 1969 р., коли закінчилася епоха Владислава Гомулки й починалося десятиліття «успіхів» соціалізму під секретарюванням Едварда Гєрека – господаря, перед візитом якого треба було фарбувати траву в зелений колір.

«Єдиний польський художник, картина якого висить в одному з найпрекрасніших європейських музеїв, у славнозвісному паризькому Луврі» (Ігнаци Вітц, «Польські художники, польські картини»).

«Sami swoi», «Nie ma mocnych», «Kochaj albo rzuć» – культова польська трилогія, яку обов’язково потрібно переглянути.

«Тепер ти для мене стала майже синонімом сапфірового кольору», – писав Мегоффер до дружини під час роботи над «Чудесним садом», однією з найкращих своїх картин.

Її книги – це цікавий експеримент нової прози, іншої мови, мішанини сюжетів, часу і простору. Її люблять і ненавидять одночасно. Чи про її творчість пам’ятимуть нащадки, побачимо в майбутньому.

Мальчевський – це світ міфів, легенд і символів. Він був переповнений ним, вбирав його, але й цей світ поглинув митця. Своїм учням Мальчевський часто говорив: «Я малюю так, щоби Польща воскресла».

«Це була людина, яка творила нервами. Він вливав у себе літрами чорну каву і прикурював цигарку від цигарки. Щодня стояв по шість-вісім годин на драбині й малював ці свої велетенські полотна», – згадувала Марія Пшемицька-Зелінська.

Генрика Сенкевича читали, він був потрібний, його твори перекладали. Він належав народу як письменник, який не забув свого коріння і пам’ятав, що в його грудях б’ється польське серце.