12 квітня в Лондоні оголосили, що книга Ольги Токарчук «Flights» (пол. «Bieguni», укр. «Бігуни») потрапила в короткий список Міжнародної Букерівської премії, однієї з найпрестижніших літературних нагород у світі. Письменниця – перша польська авторка, котрій вдалося пройти до шестиособового фіналу.
Ксаверій Дуніковський мав величезний талант і виняткове почуття гумору. Він був невисоким чоловічком, обдарованим пронизливими очицями і просто неймовірним зухвальством.
Романом, який познайомив мене з Вєславом Мислівським, був «Голий сад». Прочитавши його, мені не потрібно було зустрічатися з автором особисто, аби сказати, що він близький мені долями людей, про яких пише, описами села, війни, умов соцреалізму і тим, як він про це розповідає.
Ян Цибіс, якого друзі жартома звали Яном Капістом, завжди стверджував, що найважливішими для твору є кольори, їхня взаємодія та інтенсивність, а тема картини – справа абсолютно другорядна. Твір мистецтва існує не для того, щоби бути документальною подобою дійсності.
Станіслав Лем – це письменник, якого не можна не знати. Його зараховують до найпопулярніших авторів наукової фантастики. У своїх творах він помістив у центр не техніку, а людину, вплутану у світ, який вона досліджує і хоче пізнати, людину, яка прагне зустріти іншу форму життя у Всесвіті, але не може порадити собі зі своїм життям на Землі.
Демонічна легенда супроводжувала Бексінського за життя, а після його смерті чорні барви набули ще інтенсивнішого відтінку.
Чому творчість Анджея Стасюка мені близька? У його творах час перемагає простір, простір перемагає час, а людину водночас перемагають і час, і простір.
Сучасне мистецтво по суті може бути будь-чим, a реципієнта бере за барки і б’є по голові, не даючи оговтатись.
Чому нам досі варто повертатися до Яна Кохановського? Тому, що він був першим поетом, який досконало володів польською мовою і підніс її рівень на таку висоту, що до сьогодні ми можемо звертатися до його творчості та відкривати її для себе.