Зараз мало хто усвідомлює, наскільки значною, впливовою та відомою в другій половині ХІХ ст. була постать Войцеха Герсона – художника, представника реалізму й академізму, ілюстратора, критика мистецтва, публіциста, але насамперед видатного вчителя своєї епохи, з-під крила якого випурхнуло у світ багато чудових митців.
Маестро народився 1 липня 1831 р. у Варшаві. Помер у цьому ж місті 25 лютого 1901 р., похований на Лютеранському кладовищі. Свій професійний шлях розпочав, обравши факультет архітектури Академії образотворчих мистецтв у Варшаві. Проте любов до живопису переважила і у 1845 р. Герсон опинився на факультеті малярства, який закінчив із відзнакою.
Як один із найкращих студентів отримав стипендію в Академії образотворчих мистецтв у Петербурзі. Коли Герсон після кількарічного проживання за кордоном повернувся до Батьківщини, побачив, що зацікавлення мистецтвом тут дуже скромне, а багато митців бідують.
У його майстерні на вулиці Медовій зустрічаються художники, щоб дискутувати й обговорювати теми малярства і життя, з яким вони змушені миритися. Колись навіть вони дійшли висновку, що для мистецтва немає місця, бо воно не дає хліба. Самому Герсону хтось колись запропонував малювати герби на каретах.
У такій несприятливій атмосфері завдяки старанням Войцеха Герсона виникає «Товариство підтримки художніх мистецтв у Королівстві Польському» (від нього пішла теперішня «Zachęta – Національна мистецька галерея»). Разом із кількома молодими випускниками-художниками Герсон створив так звану групу Ольшинського, метою якої було повернути велич пейзажному та жанровому малярству.
«При криниці», 1870 р. Public domain
Ілюстрація зі збірника байок Станіслава Яховича, 1860 р. Public domain
Свої плани він втілював, організовуючи піші мандрівки Польщею, під час яких художники переносили на папір і полотна найбільш колоритні риси містечок і сіл регіонів, якими подорожували. Вони об’їхали Келеччину, Августовське поозер’я, Мазовію, Куяви та Люблінщину, залишивши на малюнках і акварелях прекрасні свідчення епохи.
Художник був одним із тих, хто через мистецтво відкрив глядачеві величні гори. Його дочка Марія Герсон-Домбровська писала у своїх спогадах: «У Татри Герсон їздив майже щороку влітку протягом 1885–1900 рр. […]. Він без Татр просто жити не міг, сумував за ними і завжди зустрічав з однаковим захопленням і радістю».
«Кам’яний обвал у долині Білої води в Татрах», 1892 р. Public domain
«Відпочинок у татранській колибі» – полотно, яке вважають одним із найкращих творів художника. Воно пропало, як і багато інших, під час війни. До 1939 р. картина належала відомим фінансовим магнатам, колекціонерам творів мистецтва – сім’ї Кроненбергів. Лише у 2003 р. вона з’явилася на одному з аукціонів у Лондоні. Завдяки інтенсивним старанням польського уряду та Банковій фундації Леопольда Кроненберга роботу вдалося повернути. У 2010 р. полотно передали в колекції Королівського замку у Варшаві.
«Відпочинок у татранській колибі», 1862 р. Public domain
Серед найважливіших сфер діяльності маестро були навчання й виховання наступних поколінь митців. Його заняття відвідували, зокрема, Юзеф Хелмонський, Ян Станіславський, Едвард Окунь, Владислав Подковінський, Юзеф Панкевич. Герсон розробив власну навчальну методику, був абсолютним феноменом як педагог.
Його обожнювали студенти, він був всесторонньо освіченим, сповненим пристрастю, мав величезний авторитет. Він ніколи не дозволяв собі виправляти роботи учнів, рішення щодо колористики чи фактури завжди залишав за мистецьким чуттям студента. Про те, які відносини панували між Войцехом Герсоном та його учнями, може засвідчити фрагмент листа, надісланого Герсону з Мюнхена Юзефом Хелмонським: «Любий мій найкращий учителю, якби я міг почути тут Ваш голос, який завжди для мене лунав святою правдою (…)».
Сам митець так говорив про своє бачення формування чергових поколінь художників: «Той, хто від своїх учнів вимагатиме наслідування або від нього не відводитиме, той притуплює в них оригінальні, самовільні відрухи, вбиває в них їхнє майбутнє і майбутнє мистецтва в цілому».
Найвидатніші художники, сучасники Герсона, були його учнями і впродовж усього творчого життя залишалися вірними його ідеям, адже це він навчив їх помічати безумовну красу природи.
«Ілюстрований тижневик» (а я є щасливою власницею оригінального видання за 1901 р.) одразу після смерті митця написав наступне: «Хвороба, яка розвивалася повільно, але безжально, перерізала пасмо його днів у момент, коли ще не було жодної ознаки занепаду життєвих сил. Його розум був чистий і спокійний, а бажання працювати – пристрасне. Він помер на посту як солдат, ні, швидше як очільник великого загалу митців, з тією внутрішньою переконаністю, що пам’ять про нього буде записана золотими літерами на сторінках історії нашого мистецтва і в серцях усіх, чиї перші кроки він спрямовував».
Войцех Герсон, близько 1890 р. Public domain
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МАРІЯ ЯРЕМА – АБСТРАКЦІЯ ЯК СВОБОДА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВОВЧИЙ ХУДОЖНИК
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕДВАРД ДВУРНІК – МАЙСТЕР ДЕТАЛЕЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВЕЛИКДЕНЬ НА ПОЛОТНАХ МИТЦІВ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПАПЦЬО ХМЕЛЬ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВІТОЛЬД ПРУШКОВСЬКИЙ – ЗАПІЗНІЛИЙ РОМАНТИК ПОЛЬСЬКОГО МАЛЯРСТВА
