Свята наближаються семимильними кроками. Це особливий період у житті пересічного поїдача хліба. Навіть якщо ми колись поклялися, що більше ніколи не піддамося цьому святковому божевіллю, все одно наступного року разом із масою інших, подібних нам, громадян урешті без останку поринаємо в атмосферу дзвіночків, янголят, ялиночок, Миколаїв і, звісно, підготовки до прийдешніх, таких урочистих-урочистих, днів.

У сни вірили наші бабусі, прабабусі та їхні чоловіки, хоч вони й не зізналися б у цьому за жодні скарби світу. За порадами астрологів, ворожбитів і тих, хто знається на снах та різних таємничих знаках, зверталися короновані особи, та й звичайні смертні таких практик не цуралися.

Деякий час тому мені стукнулося об вуха, що варто було б, трохи всерйоз, трохи не дуже, зайнятися медициною, а точніше медичним словником, вмістом якого активно послуговується широка громадськість при кожній першій-ліпшій нагоді – від болю зуба чи горла до відбитка мізинця лівої стопи.

Коли я думаю про товариські зустрічі з родичами, друзями чи найкращими сусідами, завжди пригадую Анджея Сікоровського та групу «Під Будою».

Є в мене один достойний знайомий, який протягом багатьох років дає світу більше, ніж від нього отримує. Я завжди думаю про нього з невдаваною шаною і говорю (йому), що він добрий як хліб із маслом. Він завжди при цьому червоніє як буряк, чи то від сорому, чи то від збентеження, і дивується, що його емпатія – щось виняткове в теперішньому світі.

Хто не мав у своєму житті справи з жіночими сумочками, той жодного поняття не має про метафізику цих банальних, на перший погляд, речей, якими вони можуть здаватися невтаємниченим.

Кожного тижня настає день, на який ми так нетерпляче чекаємо, коли радісно хапаємо в руки пилосос, ганчірку, швабру й усі можливі засоби побутової хімії та охоче беремося за прибирання.

Це була невелика, непримітна брошурка, надрукована на звичайному папері, яка на перший погляд нічим не відрізнялася від багатьох їй подібних. Автора, на жаль, не пам’ятаю. Тим, що робило її особливою, були рік видання, 1927-й, і назва «Savoir-vivre для кожного».

Одночасно з плином часу і появою інію на скронях ми все частіше починаємо страждати на таку поширену недугу, як куряча пам’ять, і дивитися на власне життя через рожеві окуляри, а роки, що давно минули, бачити виключно у світлих тонах.

Не люблю павуків. Кожен, навіть той, хто ніби обожнює увесь світ, теж чогось або когось не любить. Хтось – томатний суп (хоч важко в це повірити), другий – сусіда (а це якраз сумно), інший – велосипедних прогулянок, адже вони його надзвичайно втомлюють.