Це була невелика, непримітна брошурка, надрукована на звичайному папері, яка на перший погляд нічим не відрізнялася від багатьох їй подібних. Автора, на жаль, не пам’ятаю. Тим, що робило її особливою, були рік видання, 1927-й, і назва «Savoir-vivre для кожного».
Одночасно з плином часу і появою інію на скронях ми все частіше починаємо страждати на таку поширену недугу, як куряча пам’ять, і дивитися на власне життя через рожеві окуляри, а роки, що давно минули, бачити виключно у світлих тонах.
Не люблю павуків. Кожен, навіть той, хто ніби обожнює увесь світ, теж чогось або когось не любить. Хтось – томатний суп (хоч важко в це повірити), другий – сусіда (а це якраз сумно), інший – велосипедних прогулянок, адже вони його надзвичайно втомлюють.
Мати водійські права, принаймні категорії В, у сучасному світі – це щось таке очевидне й необхідне, як уміти читати й писати. Оскільки це річ широко розповсюджена, то й жартів на тему тих, хто керує транспортними засобами, оснащеними механічними кіньми, теж безліч.
Лев Кралюк, про якого я вже колись згадувала, живе в Ковелі. Приємний високий молодий чоловік. Не так давно відсвяткував 70-річчя. Молодечому погляду його блакитних очей міг би позаздрити не один двадцяти- чи тридцятилітній.
Ганс Християн Андерсен, брати Грімм, Шарль Перро. Хто не знає цих імен? Казки та притчі найрізноманітнішого характеру супроводжують нас усе життя. Віршики, римовані оповідки, лічилки, вдалі та не дуже, задля забави та навчання малечі вигадані, супроводжують нас із моменту, коли ми починаємо щось розуміти в цьому такому величезному світі.
Колись неймовірно популярний ансамбль «2 плюс 1» енергійно виводив: «Іти, весь час іти в бік Сонця…» І могло здаватися, що немає на світі речі простішої, ніж ходіння.
Як ми кохаємо? Звісно, дуже по-різному. Я, наприклад, кохання міряю віддаллю, тобто як до неба і назад. Інші оцінюють кохання кількістю – на мільйон доларів.
Капустяна дієта, трав’яні чаї, тільки яйця чи все, крім яєць, чудодійні овочеві коктейлі або життя без шоколаду. Вам усе це знайомо? Мені теж.
У мене вже неодноразово складалося враження, що емоції, які відчуває Гаррісон Форд у фільмі «Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега», – це ніщо порівняно з емоціями, які ми переживаємо, коли шукаємо так зване ЩОСЬ. Цим чимось може бути абсолютно все.