Одна моя далека добре освічена знайома завжди всім і всюди з марсовою міною повторювала, що до її кухні не мають права заходити собаки й чоловіки. Щоправда, ця черговість була справою випадку і, попри багаторазове вислуховування цієї життєвої максими, вона все одно кожного разу викликала в мене легке збентеження.

Мій старший на сім років брат на звістку, що він став власником сестри, яка репетує не своїм голосом, міг би (якби знав тоді цей фразеологізм) сказати собі: гарний гіпс.

Із висолопленим язиком ввалююся додому і на тяп-ляп витягаю з глибин шафи перше-ліпше вбрання. Важливо лише, щоб одяг був випрасуваний і дещо святковіший у своєму текстильному вигляді за інші елементи гардеробу.

Зі свічкою потрібно шукати того, хто не знає казки Ганса Християна Андерсена про короля, якого набили в пляшку або, якщо комусь так хочеться, виставили до вітру (що ще гірше, однією делікатною частиною тіла) хитруни, які добре зналися на людській психіці.

Блідого світанку ми рушили в довгу та цікаву дорогу з Кракова до Колобжега. Перспектива гарно відпочити й полежати догори животиком на березі чудового польського моря впродовж наступних днів була причиною того, що кількість ендорфінів в організмі перевищувала допустимі норми.

Час від часу, на око десь раз на рік, надходив радісний момент, коли ближча і трохи дальша рідня зустрічалася в улюбленої тітки Зосі на іменинах. Вищезгадана батькова сестра заздалегідь розпочинала приготування до цієї важливої події.

Безсумнівно, це була якась надзвичайно важлива, не з цієї землі оказія, з якої варто було влаштувати звану вечерю для всіх друзів, близьких господарям. Дідусь і бабуся, адже це про них ідеться, як-то було в довоєнному savoir vivre, своїх гостей вітали при дверях. 

Мабуть, не одному з нас рот розтягується від вуха до вуха від самої лише думки, що семимильними кроками наближається час омріяної відпустки. Правду кажучи, обставини не сприяють безтурботному відпочинку, але, якщо добре пошурупати головою, точно вдасться вигадати спосіб безпечно і радісно провести канікули.

Пам’ятаєте ті безгрішні роки, коли можна було все, світ був величезним, проте добрим і гарним? Часи, коли ми на все витріщали очі, застигаючи в німому захваті чи здивуванні?

Блідого світанку, переміщаючись, немов муха у смолі, ледь встигну протерти заспані оченята й поскладати сплутані думки в якусь логічну послідовність, як уже звідусюди мене атакують набридливі реклами, корисні поради та інші надзвичайно важливі повідомлення різного роду.