У цьому шаленому світі нарешті настає довгоочікуваний період святкового відпочинку та шампанської забави, до якого ми готуємося увесь рік.

Усі знають, що слів на вітер кидати не можна, бо це і негарно, і непорядно. Отож, оскільки я обіцяла написати кілька слів про чоловіків, то так і роблю.

Мабуть, найкрасивіші видовища у світі – це корабель із піднятими вітрилами, коні в галопі та жінка в танці. З першими двома твердженням погоджуюся цілком і повністю, з останнім часом маю чималий клопіт і проблему.

Свого прадіда я знаю передусім із розповідай тата. Із них вимальовувався високий, кремезний чоловік, і як справжній мельник, завжди трохи припорошений борошном. Усміхнене обличчя, кошлаті вуса і лукавий погляд блакитних очей – таким я завжди бачу його у своїй уяві.

Ми купили житло. Ключі до власних омріяних чотирьох кутів тримаємо в руках. У голові безліч задумів, неймовірних проєктів, нестандартних рішень освоєння нашого простору.

Якщо хочеш втратити друга, якого вважаєш вірним, спробуй позичити в нього гроші. Мати відданого знайомого – це прекрасна річ, гідна заздрості.

Покажіть мені того, хто не любить збирати гриби. Ви йому кажете: «Йдемо в ліс». А він відповідає: «Ні, я повинен прибрати в квартирі, увімкнути прання і випрасувати всі сорочки».

Я – вболівальниця. Міцно і з великим ентузіазмом тримаю кулаки за національну збірну, незалежно від дисципліни, в якій проходять змагання. Я зриваю горло, репетуючи з усіх сил до телевізора: «Пасуй! Підрізай! Бий!» І плачу, мов бобер, коли на олімпіаді, дивлячись на золотих медалістів, чую «Мазурку Домбровського».

Кінець відпустки? Канікули вже закінчилися? Подорож вдалася? Як же можна уникнути таких запитань у кінці літа? Це просто неможливо. Тому підіб’ємо невеличкий підсумок.

У Кракові, як і в усьому світі, всі (ну, може, всі) люди, незалежно від освіти й досвіду, спираючись лише на житейську мудрість, вважають себе прекрасними економістами й лікарями.