Перша думка, а одночасно й спокуса, яка прийшла мені в голову перед написанням чергового тексту про чудернацькі та цікаві фразеологізми, була пов’язана з перенесенням у часі, до 20 і 30-х років минулого століття, у варшавський квартал Служевєц – місце кінних перегонів.
Гаряче липневе сонце. Люди і тварини шукають перепочинку у спокійному, блаженному пересуванні в тіні. Під парасолем із густого листя старої яблуні – стіл і чотири крісла з верболозу. В одному сидить старший чоловік, а в другому – молодий хлопець.
У післяобідню пору з офісного центру виходять дві гарно вдягнених жінки і про щось між собою розмовляють. Такий собі звичний обмін думками між подругами, що йдуть із роботи.
Як відомо, в корпораціях працюють міжнародні колективи. Це часто пов’язано з досить курйозними й несподіваними наслідками, які викликає ця радісна співпраця. Під час ланчів можна, наприклад, почути ось таку розмову:
У години пік, коли тиснява в міських автобусах така, що голці ніде впасти, а людей набилося, як оселедців у банку, мимоволі стаєш власником гумового вуха, підслуховуючи чужі розмови.
