Мати водійські права, принаймні категорії В, у сучасному світі – це щось таке очевидне й необхідне, як уміти читати й писати. Оскільки це річ широко розповсюджена, то й жартів на тему тих, хто керує транспортними засобами, оснащеними механічними кіньми, теж безліч.

Лев Кралюк, про якого я вже колись згадувала, живе в Ковелі. Приємний високий молодий чоловік. Не так давно відсвяткував 70-річчя. Молодечому погляду його блакитних очей міг би позаздрити не один двадцяти- чи тридцятилітній.

Ганс Християн Андерсен, брати Грімм, Шарль Перро. Хто не знає цих імен? Казки та притчі найрізноманітнішого характеру супроводжують нас усе життя. Віршики, римовані оповідки, лічилки, вдалі та не дуже, задля забави та навчання малечі вигадані, супроводжують нас із моменту, коли ми починаємо щось розуміти в цьому такому величезному світі.

Колись неймовірно популярний ансамбль «2 плюс 1» енергійно виводив: «Іти, весь час іти в бік Сонця…» І могло здаватися, що немає на світі речі простішої, ніж ходіння.

Як ми кохаємо? Звісно, дуже по-різному. Я, наприклад, кохання міряю віддаллю, тобто як до неба і назад. Інші оцінюють кохання кількістю – на мільйон доларів.

Капустяна дієта, трав’яні чаї, тільки яйця чи все, крім яєць, чудодійні овочеві коктейлі або життя без шоколаду. Вам усе це знайомо? Мені теж.

У мене вже неодноразово складалося враження, що емоції, які відчуває Гаррісон Форд у фільмі «Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега», – це ніщо порівняно з емоціями, які ми переживаємо, коли шукаємо так зване ЩОСЬ. Цим чимось може бути абсолютно все.

Був жовтень 1997 р. Уся Польща або принаймні половина, затамувавши подих, чекала на боксерський поєдинок Анджея Голоти з Ленноксом Льюїсом за золотий чемпіонський пояс.

Хто з нас не любить свого директора, шефа, голову чи просто керівника на роботі? Звісно, кожен!

У давні часи устрою вічного щастя (і добре, що вже минулих), коли магазини світили пустими вітринами, в повсякденному житті звістку про те, що десь щось «викинули», передавали з уст в уста зі швидкістю блискавки.