Я наївно міркую, що в цьому великому світі десь існує межа людській жадібності до грошей, бар’єр ментальної та матеріальної порядності, порушення якого є справою навіть не цинічною, а просто ганебною.

Триває XXI століття. Люди освоюють космос, у складному світі природи виявляють закони і принципи, які ним керують, і використовують їх на благо соціуму. Працюють над вакцинами, ліками, сучасними технологіями і ламають собі голови над тим, щоб життя на Землі стало безпечнішим, тривалішим і кращим.

Є у Кракові один ринок, він називається Імбрамівською площею, там можна придбати різноманітні делікатеси. Щоправда, відвідування його осушує гаманець просто в космічному темпі, адже ціни там інколи астрономічні. Але якщо нам хочеться неабияк побалувати своє піднебіння і відчути справжнє небо в роті, то від великого дзвону ми можемо дозволити собі таке невеличке божевілля.

Красно прошу, щоби хтось нарешті благоволив мені пояснити як чотирирічній дитині, чому люди захоплюються тими річницями. Заходжу в голову: які ж то чари, тобто яке приховане значення, містять у собі так звані круглі дати?

Любите ризикнути, поставити все на одну карту? Бо я так. Не вкриваючись рум’янцем, зізнаюся без недомовок, що в мене душа азартної людини. Мене манить невідоме й дещо примарне. Цей сплеск емоцій, цей адреналін, коли серце гупає, а по спині бігають мурашки, – це просто кайф!

Пам’ятаю, коли я була ще в дуже безвідповідальному віці, однією з найбільших атракцій зими, як багато моїх так само малотямущих ровесників, вважала смоктання бурульок, які спокійненько звисали з покритим інієм гілок.

Напевно, можна ризикнути сформулювати тезу, що «Чотири пори року» Антоніо Вівальді – це один із найпопулярніших і найбільш упізнаваних творів усіх часів і народів. Цей цикл із чотирьох скрипкових концертів впадає у вухо і закарбовується в пам’яті з надзвичайною легкістю.

Розкішні букети, оберемки пахучого зілля, вишукані композиції або класичні великі окремі квіти – насправді все одно, який віхоть ми отримаємо. Кожного разу такий вияв уваги дарує нам, жінкам, радість і приємність.

Опудало на одній нозі в дірявому капелюсі й поношеному макінтоші, яке лякає горобців та інше дрібне птаство, ми часто можемо побачити при дорозі. Така постать, що стоїть посеред поля вівса як соляний стовп, усе ж не єдиний об’єкт, який водій може помітити крізь лобове скло.

Скільки ж я знаю жінок, які одночасно варять суп, смажать млинці, обговорюють телефоном нове замовлення на проєкт саду й, окрім цього, періодично піднімають малолітнє чадо, яке, репетуючи внебоголос, вимагає, щоб його взяли на руки.