Наближаються радісні Різдвяні свята, які розпочне Святвечір. На жаль, багато хто сьогодні інакше сприймає переддень Різдва і часто проводить його не так, як рекомендує народна традиція. Я повертаюся у своїх спогадах до Святвечора мого дитинства.

Страви на Святвечір – невід’ємний елемент Різдвяних свят. Багатий стіл, біля якого збирається вся сім’я, – це святкова традиція в багатьох домівках. Залежно від регіону та домашніх традицій меню Святої вечері різниться, але за звичаєм страв повинно бути дванадцять.

Унаслідок переслідувань римо-католицької Церкви та польського населення зі 170 костелів, що знаходилися на території Волині до початку Другої світової війни, на початок 60-х рр. ХХ ст. не залишилося ні одного, який би діяв.

Наш черговий нарис – про коменданта пляцувки Союзу збройної боротьби в містечку Мізоч Степана Гурняка.

Утікачі були вдячні йому за те, як він прийняв Їх, коли вони дісталися сюди з Гути Степанської. Вони розповідали мені про те, як він наказував готувати їжу, забирав людей до укріпленого посту, зупиняв потяги, саджав до вагонів, а тих, хто не хотів від’їжджати, не проганяв.

1 грудня 1939 р. радянська влада закрила Українську гімназію в Луцьку. До сьогодні в місті стоїть будинок, у якому в 1931–1939 рр. діяла гімназія, проте перехожому про це не розповість жоден напис, жодна меморіальна таблиця.

Редакція «Волинського монітора» після написання рецензії на книгу «Праведні зрадники. Сусіди з Волині» та після відповіді Володимира В’ятровича щодо цього видання вважала доцільним попросити його автора, Вітольда Шабловського, прокоментувати слова голови УІНП. Нижче пропонуємо Вашій увазі відповідь.

Леопольд Адамцьо, відомий під псевдонімами Юліан, Кароль, Мечиславський, Романовський, був учителем, харцермейстером, комендантом Волинської хоругви харцерів (1937–1939 рр.), а також Волинської хоругви «Сірих шеренг» у роки Другої світової війни.

Цикл статей про учасників Здолбунівського повітового осередку польської підпільної організації Союз збройної боротьби ми продовжуємо біографічним нарисом про Леона Роговського – сортувальника рекомендованої кореспонденції Здолбунівського поштового відділення.

Цей фоторепортаж я присвячую Генрику Щепковському, вбитому біля Холоневичів, в окопах, що залишилися після Першої світової війни. Поховав Його чех із Галінувки, Вацлав Веселий, син Юзефа, а розповів мені про це син Вацлава, Генрик.