Ось питання, яке в середній школі лунає частіше, ніж шкільний дзвінок. Може навіть скластися враження, що цей вираз – неофіційне гасло учнів, написане невидимими чорнилами на кожній парті. Навіщо мені історія? Навіщо хімія? Навіщо польська мова, фізика, географія і біологія?

Найкраще було би звести шкільну програму до користування телефоном, замовлення їжі за допомогою спеціального застосунку та гортання відосиків у соцмережах, адже решта в житті не знадобиться.

Учень ХХІ століття входить до класу з переконанням, що світ стоїть перед ним отвором, а підручник із будь-якого предмета – це зайвий тягар у портфелі. Коли він чує розповідь про якусь там туфельку чи евглену зелену, одразу ставить стандартне запитання: «А навіщо це мені? Я ж не буду біологом!»

Згідно з такою логікою, можна не чистити зуби, якщо не плануєш бути дантистом. Навіщо читати твори шкільної програми, якщо є скорочені перекази? Навіщо знати дати, якщо є інтернет? Навіщо розуміти фізичні явища, якщо можна подивитися відео на 30 секунд, яке пояснює все і нічого водночас?

Таке ходіння навпростець призводить іноді до тривожних наслідків.

Один молодий чоловік заявив, що Варшавське повстання розпочалося в 1939 р., бо якось так він це уявляє. Важко не схопитися за голову. Однак найцікавіше те, що люди, які відкидають шкільну освіту, часто переконані у власній непомильності. Можна сказати, що вони почуваються так, ніби з’їли всі розуми, хоча насправді давно не мали особливого контакту ані з історією, ані географією чи математикою.

Та ж гугл усе знайде! Ну так, знайде. Проблема в тому, що треба ще знати, що саме шукати і як відрізнити правду від цілковитої дурні. Інтернет схожий на величезний супермаркет. Можна купити хліб, але можна помилитися й повернутися додому з надувним фламінго та впевненістю, що Наполеон винайшов телефон.

Колись казали, що знання – не тягар, його за плечима не носити. А сьогодні багато учнів поводяться так, ніби кожен додатковий факт – це мішок цементу, який закинули на їхні кволі плечі. Нова тема, ще одна дата? Трагедія. Черговий приклад? Катастрофа. Прочитати п’ять сторінок? Та це вже порушення прав людини! А тим часом школа існує не для того, щоб кожен став хіміком, математиком чи істориком. Тут ідеться радше про те, щоб під час звичайної розмови не виявилося, що людина не розрізняє середньовіччя й античності або вважає, що Австралія розташована десь біля Австрії.

Парадокс полягає в тому, що ті самі учні, які запитують «Навіщо це мені?», через кілька років часто нарікають, що їх хтось обдурив, зманіпулював ними або продав їм повну фігню. Знання діють як щеплення проти абсурду. Вони не дають стовідсоткового імунітету, але значно зменшують ризики. Звісно, я не стверджую, що кожен математичний приклад буде щодня потрібний у дорослому житті. Ніхто при здоровому глузді не визначає площі трапеції під час покупок, а стрибун із трампліна не розраховує дальності польоту снаряда.

Однак наука – це не склад випадкової інформації. Це тренувальна зала для мозку. Ми тренуємося не для того, щоб усе життя піднімати гантелі, а для того, щоб мати силу для різних речей. Тому щоразу, коли вчергове стукається об вуха запитання «Навіщо це мені?», в мене виникає бажання відповісти.

Відповісти, що саме для того, щоб через кілька років ніхто не просторікував на повному серйозі і з упевненістю, гідною кращого застосування, що «Батьку, прати?» – це всього лиш рекламний слоган (пол. «Ociec, prać?» – цитата з «Потопу» Генрика Сенкевича, яку використали в рекламі прального порошку в 1990-х рр.), Варшавське повстання відбулося одразу після битви під Грюнвальдом, а Роланд – це незрозуміло хто.

Бо інакше залишиться тільки сумно схилити голову та замислитися, коли саме освіта програла битву проти комфортного переконання, що знання – це непотрібний додаток до життя.

***

Світ стоїть перед кимось отвором (świat stoi przed kimś otworem), тобто ця людина має перед собою необмежені можливості, безліч шансів на успіх і відсутність серйозних перешкод для реалізації планів.

Ходити навпростець (chodzenie na skróty) – вибрати простіший і швидший шлях для досягнення мети.

Схопитися за голову (łapanie się za głowę) – виявити крайнє здивування, жах, обурення або безпорадність у якійсь ситуації.

Бути при здоровому глузді (bycie przy zdrowych zmysłach) – зберігати розумові здібності, логічне мислення та здатність тверезо оцінювати дійсність.

Щось стукається об вуха (coś obija się komuś o uszy) – людина щось десь чує, зазвичай випадково.

Габріеля Возняк-Ковалік,

учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG