Задирання носа – явище таке ж давнє, як і людство, та водночас воно напрочуд стійке до цивілізаційного поступу. Змінюються часи, костюми та технології, але людська потреба показати світові, що я це щось більше і я вам доведу, непохитно триває й донині.

Достатньо лише невеликого поштовху: нової посади, екзотичної відпустки або знання складного слова, значення якого ми не до кінця розуміємо, але важливо те, що ніхто інший його не використовує. І вже ніс пнеться вгору швидше за інфляцію. Цікаво, що задирання носа часто плутають із почуттям власної значущості. І це кардинальна помилка, майже така ж серйозна, як носити шкарпетки із сандалями, що, до речі, притаманне певним регіонам Польщі.

Бо якщо здорова та об’єктивна самооцінка дозволяє твердо ступати по землі, то надмірно піднята голова створює ризик зашпортатися, та ще й на очах у громадськості. Людина, яка справді знає, чого вона варта, не хоче й не потребує щохвилини перевіряти, чи інші помітили це ласкавим оком.

Люди, які мають надто завищену думку про себе, часто видають себе незначними жестами. Це характерний тон голосу, трохи поблажлива посмішка, вміння починати речення із заперечення, а потім продовжувати словами: «От я би на твоєму місці...» Найчастіше це непогані люди. Ні, вони радше заблукали у власному уявленні про себе, свої здібності та часто поверхневих знаннях. Їхнє почуття власної гідності схоже на повітряну кульку: воно вражає, поки хтось не торкнеться його шпилькою реальності. Ось така собі перевірка.

Однак найбільш проблематичне те, що задирання носа майже автоматично призводить до ситуації, коли хтось починає дивитися на інших зі зверхністю. А такий погляд має той недолік, що іноді можна втратити гостроту зору. Люди внизу зливаються в одну масу, їхні думки втрачають своє значення і будь-яка критика, навіть найконструктивніша, перетворюється на хейт.

Тим часом правда буває така, що саме люди, які залишаються збоку, бачать більше. Вони міцно стоять на двох ногах, а не балансують на роздутому его. Задирання носа – це зазвичай не стільки ознака сили, скільки захисний щит. Це спосіб сказати світові: я кращий, розумніший, я можу зробити більше, я знаю важливих громадян – перш ніж світ встигне запитати: а хто ти сам, чоловіче?

У цьому сенсі відсутність смирення та страх виявити своє справжнє обличчя йдуть рука об руку, хоч і вдають, що не знають одне одного. Життя, однак, має унікальну здатність перевіряти подібні ситуації. Рано чи пізно настає момент, коли того, хто задирає носа, опускають на землю. Падіння завжди неприємне та болісне, адже ніщо не болить так сильно, як зранена гордість.

Іноді за поразкою стоїть начальник, який раптово прозрів, іноді – звичайні люди, яким досить крутійства, котрого вже не вдається приховати. У всьому цьому варто пам’ятати, що здорове відчуття власної цінності полягає не в постійному порівнянні себе з іншими чи доведенні своєї переваги. Ні, це радше прийняття власних вад та усвідомлення своїх сильних сторін, без потреби розмахувати ними, як прапором.

Тому, хто це розуміє, не потрібно задирати носа, бо він знає, що цінність людини вимірюється не розміром її его, а силою її характеру. Тож замість того, щоб здіймати голову все вище і вище, можливо, варто іноді подивитися перед собою й навколо себе. На людей, ситуації та власне відображення в дзеркалі. Справжня впевненість у собі не кричить, не читає нотацій, не домагається оплесків і не надувається, як повітряна куля. Вона просто є.

***

Тримати носа догори (trzymanie nosa do góry) – бути зарозумілим, ставити себе вище за інших.

Опустити ніс на квінту (spuścić nos na kwintę), тобто хвилюватися, сумувати, втратити гарний настрій, бути розчарованим.

Твердо ступати по землі (chodzenie twardo po ziemi) – бути реалістом, прагматичною людиною, раціонально підходити до життя.

Дивитися на когось згори (patrzeć na kogoś z góry) – ставитися до когось із презирством, зверхністю, зарозумілістю або вважати себе вищим.

Габріеля Возняк-Ковалік,

учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG