У попередньому нарисі ми писали про долю графа Августа Ледуховського, а тепер розповімо про його економа Владислава Рагуса.

Владислава Рагуса затримали в селі Хобултова восени 1939 р., згідно з постановою на арешт, виписаною капітаном Сустіним, службовцем районного відділення НКВД у Володимирі-Волинському. Підставу для арешту в документі обґрунтовано так: «Громадянин Рагус В. С. був керівником маєтку Ледуховського, жорстоко експлуатував робочих, не виплачував їм зарплатню. У період приходу Червоних військ викопав яму на аеродромі, розташованому біля маєтку, з метою влаштування повітряної катастрофи совєтських літаків».

Постанова на арешт Ледуховського та Рагуса

Коли насправді арештували Рагуса, точно встановити не вдалося. Згадана постанова на арешт датована 25 листопада 1939 р., довідка про дату арешту говорить про 28 листопада, але ордер на обшук датований 23 жовтня, тобто місяцем раніше.

У постанові на арешт Владислав Рагус фігурує під номером 2, а першим у цьому документі є герой попереднього нарису Август Ледуховський, чиє ім’я в документі помилково вказане як Адам. Цікаво, що на цей момент граф уже два місяці перебував під арештом і в документах його справи навіть згадки немає про Рагуса. Ще однією невідповідністю є те, що справу Рагуса й Ледуховського оперуповноважений 3-го відділення Володимир-Волинського міського відділу НКВД Камраков роз’єднав аж у червні 1940 р.

З анкети арештованого і протоколу допиту, теж від 23 жовтня, дізнаємося, що Владислав Рагус, син Стефана, народився 18 серпня 1899 р. у селі Воля Ласкажевська Гарволінського повіту (зараз Мазовецьке воєводство). На момент арешту він проживав у фільварку Седмярки Микуличської гміни. З ним мешкали його сестри Броніслава (1907 р. н.) і Александра (1912 р. н.). У Владислава було двоє братів: Юліан, 1901 р. н., який мешкав у Лодзі, та Станіслав, 1905 р. н., який жив у Варшаві.

У 1923 р. Рагус закінчив дворічну рільничу школу, потім до 1932 р. працював писарем у поміщика Красіцького, з 1932 до 1937 р. був у нього економом. Із 1937 до 1938 р. працював економом у поміщиків Зеленського та Рушковича, а в 1939 р. працював економом маєтку в Хобултові, який належав графові Августу Ледуховському. На звинувачення слідчого, капітана Сустіна про погане ставлення до робітників і невиплату заробітної платні Владислав Рагус відповів, що такого не було, і просив допитати свідків. Проте, як видно з документів, слідчих цілком влаштовував заповнений ними протокол, адже жодних свідків вони не викликали.

У березні 1940 р. попереднє слідство було завершене, а 28 квітня Владислава Рагуса перевели із Володимир-Волинської тюрми НКВД у Київську в’язницю.

Імовірно, володимирські енкаведисти щось наплутали, бо вже 31 липня 1940 р. старший оперуповноважений Камраков у постанові, скерованій до обласного прокурора зі спеціальних справ у Волинській області, написав, що справу Рагуса закінчити неможливо, тому треба відправити її на дослідування по місцю утримання арештованого, тобто до Києва.

Постанова про дослідування справи

Під час слідства волинські працівники НКВД допитали кількох свідків, причому всі сім протоколів допитів датовані теж 31 липня. Свідок Роман Кмець, українець, житель Фаленичів, який був батраком Ледуховського, звинуватив Рагуса в жорстокому поводженні з робітниками, але нічого про його контрреволюційну діяльність сказати не міг. Як розповів, за наказом Рагуса він закопував поблизу маєтку Ледуховського залишені поляками авіаційні бомби. Інші батраки, поляки Владислав Галек і Войцех Кшонстек із Сєдмярок, надали подібні свідчення.

Ці документи використали київські слідчі у вересні 1940 р., коли продовжили слідство.

19 вересня 1940 р. слідчий Брюханов викликав Владислава Рагуса на допит. На ньому заарештований розповів, що з робочими він мав конфлікти тільки під час німецько-польської війни, коли ті відмовилися виходити на роботу, мотивуючи це тим, що їм ніхто не заплатить. Економ пообіцяв, що, навіть коли Ледуховський втече, хліб все одно залишиться, тож вони погодилися працювати.

Ще слідчий поставив таке запитання: «З якою метою ви закопали авіабомби під час приходу Червоної армії в Західну Україну?» Владислав Рагус відповів, що приблизно 10 вересня, коли німці бомбардували залізничний міст у Володимирі-Волинському, польська авіаційна частина, розташована недалеко від маєтку Ледуховського, збиралася до відступу. Вони залишили близько двох вагонів авіаційних бомб. Лейтенант і фельдфебель наказали зібрати робочих і закопати ці бомби, щоб вони не дісталися німцям. Рагус наполягав, що він просто зібрав робітників за наказом військових, але сам наказу не давав.

На наступному допиті слідчий звинуватив Владислава Рагуса в побитті 1 травня 1938 р. члена Комуністичної партії Західної України Войтюка із Володимира-Волинського. Рагус заперечив покази свідка Василя Юрчука із Фаленичів і сказав, що в Ледуховського він почав працювати з 1 березня 1939 р., тож зробити цього не міг. Також не мали успіху намагання приписати Рагусу наміри здійснити терористичний акт.

Хоч нічого нового слідство не знайшло, 27 вересня 1940 р. Владиславу Рагусу висунули звинувачення «в тому, що, працюючи економом у поміщика з 1932 до 1939 р., жорстоко експлуатував робочих і селян». Слідчий Брюханов передав справу на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.

Обвинувальний висновок

Згідно з випискою з протоколу № 12 від 25 січня 1941 р., Владислава Рагуса «як соціально-небезпечного елемента» засудили до п’яти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, відраховуючи термін із 25 листопада 1939 р. Для відбування терміну покарання його етапували до «Івдельлагу». Його подальша доля нам не відома.

Виписка з протоколу з вироком Владиславу Рагусу

Заключенням прокуратури Волинської області від 31 травня 1989 р. Владислава Рагуса реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх