Ми продовжуємо розповідати про учасників осередку Союзу збройної боротьби – 2 у Дубні та пропонуємо Читачам нарис, присвячений Броніславу Шевчику.

Народився Броніслав 1920 р. у Львові в робітничій сім’ї Мартина (1894 р. народження) та Олександри (1895 р. народження) Шевчиків. Броніслав мав трьох братів, Станіслава, Вацлава, Здіслава, та сестру Ірину.

У Дубні родина мешкала на вулиці Шевченка, 27. До встановлення радянської влади Броніслав навчався в торгівельній школі, після 17 вересня 1939 р. реорганізованій у загальноосвітню школу № 11. 1939 р. він очолив шкільну молодіжну організацію «Содаліція Маріанська». У цей же період хлопець був активним членом організації «Католицьке товариство юнаків». Серед політичних партій віддавав перевагу ендекам, якими в Дубні керував адвокат Михайло Храневич. За словами Броніслава, членом цієї партії був також ксьондз Станіслав Зентара, про якого ми згадували в попередніх нарисах, а також ще 26 осіб.

Після радянської реформи в галузі освіти з 1940 р. Броніслав продовжив навчання в дубенській школі № 2.

Ми неодноразово зазначали, що польська молодь першою взялася за налагодження руху опору окупаційній більшовицькій владі вже у жовтні 1939 р. Особливо багато розрізнених молодіжних угруповань виникло у Рівному та Дубні.

На початку жовтня 1939 р. члени Союзу селянської молоді почали гуртуватися довкола ідеї відновлення Польщі. Тоді ж Броніслав Шевчик мав розмову зі своєю однокласницею Терезою Траутман, яка й завербувала хлопця до новоствореного конспіративного осередку. Детальніше про завдання та мету підпілля він дізнався від Зигмунда Румеля, якого вважав керівником організації. Останній, переконавшись, що Броніслав – патріот своєї знищеної держави, повідомив йому про існування у Варшаві підпільного центру, який мав координувати боротьбу за відродження Польщі. Тоді ж він отримав перші завдання. На час підготовки до збройного повстання, яке запланували здійснити весною 1940 р., Броніслав мав: а) збільшувати чисельність організації шляхом вербування осіб, вороже налаштованих до радянської влади, які раніше служили в польській армії (підофіцерів, капралів), молоді, передусім учнів гімназії, яка потрібна була для зв’язку між ланками підпілля; б) збирати відомості про кількість і місцезнаходження військових частин, складів боєприпасів, інших військових об’єктів; в) здійснювати диверсії; г) вести активну пропаганду серед населення шляхом розповсюдження провокаційної інформації про радянську владу, виготовляти та поширювати листівки, створити нелегальну газету, на сторінках якої вести антирадянську пропаганду із закликами до збройного повалення більшовицького режиму; д) встановити осіб, які володіли зброєю та боєприпасами; е) збирати військово-топографічні карти та плани; ж) вести облік осіб, здатних нести військову службу, яких можна було б використати на момент військових дій; з) інформувати Зигмунда Румеля про осіб, арештованих НКВС у Дубні.

Більшість завдань Броніслав сумлінно виконував. Він вів активну антирадянську пропаганду, основану, за його словами, на складному матеріальному становищі місцевого населення, яке значно погіршилося з приходом радянської влади. 17 березня 1940 р., за три дні до свого арешту, отримавши листівки від Терези Траутман із промовою генерала Сікорського, Броніслав розповсюдив їх серед своїх знайомих. Він також знайшов осіб, які мали зброю, й узгодив із Зигмундом Румелем місця переховування боєприпасів – ними мали стати склепи на польському цвинтарі в Дубні.

У грудні 1939 р. Броніслав разом зі Станіславом Андрушком мали намір підірвати пороховий склад, що знаходився на Сурмичах, однак Зигмунд Румель категорично заборонив їм це робити, аби не привертати до себе зайвої уваги. Броніславу він дав завдання підшукати відповідну кандидатуру для так званої «мокрої роботи» – вбивства співробітника НКВС із Кременця. Однак цього завдання не було виконано.

Важливим аспектом діяльності дубенського підпільного осередку були їхні наміри об’єднати свої зусилля з ОУН. Броніслав знав Барановського (ім’я нам не відоме), члена ОУН із села Варковичів, українського націоналіста, котрий за свої переконання сидів у таборі «Береза Картузька». Із власної ініціативи в жовтні 1939 р. Броніслав мав розмову з цим чоловіком про знищення «совєтів». Обоє домовилися, що при наступній зустрічі, яка так і не відбулася, обговорять детальніший план дій.

Відомо, що Броніславу підпорядковувалися дев’ять осіб: Станіслав Андрушко, Юзеф Сидорович, Мілачевський, Сигізмунд Вільковський, Станіслав Трушковський, Вельчинський, Павляк, Ян Рукат, Владислав Ленчицький. Двоє перших виконували функції зв’язкових.

У березні 1940 р. НКВС розпочало масову акцію з ліквідації антирадянського руху опору. У той час до в’язниць потрапила більшість молодих патріотів із Дубна та інших міст Волині.

Арештований Дубенським райвідділом НКВС 20 березня 1940 р. Броніслав відразу зізнався, що був керівником однієї з ланок підпільної організації та виконував завдання Зигмунда Румеля. Зауважимо, що більшість молодих дубнівчан долучилися до підпілля ще задовго до його підпорядкування керівництву СЗБ–2, яке сталося з приїздом на Волинь Тадеуша Маєвського. Після арешту органами НКВС вони не завжди могли дати відповідь на запитання, яку ж назву мала їхня організація, а члени однієї п’ятірки не знали членів інших. Проте це не стало перепоною на шляху цілковитої ліквідації польського підпілля радянськими карально-репресивними органами.

Слідчу справу на Броніслава в січні 1941 р. передали на розгляд Рівненського обласного суду, засідання якого під головуванням судді Гапона відбулося 15 січня. На суді підсудний Шевчик заявив: «Я знав, що за свою діяльність перед радянською владою буду рано чи пізно відповідати, але я польський патріот і хотів лише [відновлення] Польщі». Броніслава Шевчика засудили до десяти років каторги з обмеженням у громадянських правах на три роки та конфіскацією всього майна. Верховний суд УРСР відхилив його касаційну скаргу, датовану 19 січня 1941 р., залишивши в силі вирок суду. Його подальша доля залишається невідомою.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури за 25 березня 1993 р. на Броніслава Шевчика розповсюджується дія ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.