Є такий вірш Марії Конопніцької «Як до бою круль збирався», зміст якого, попри те, що багато води спливло від часу його написання, залишається, на жаль, надзвичайно актуальним.

«(…) А як Стах наш кидав села,
То заграли лиш джерела,
Зашуміли жита в полі
Об нещасній його долі.

На всі боки свищуть кулі,
Досить лиха, пекла досить;
Найславніше б’ються крулі,
Понайбільше ж хлопів косить (…)»

Переклад Павла Грабовського. Повний текст вірша українською тут.

Іще вчора один Стах орав поле, другий був водієм автобуса, а третій пік хліб у пекарні чи фарбував доньчину кімнату. Вони жили, дихали, нарікали на біль у попереку або на скалку в пальці, тішилися першими словами сина, добавкою до зарплатні, гарним врожаєм. Планували майбутнє. Складали у шкарпетку всяку копійчину на новий дім, на омріяну відпустку, на навчання для дітей.

Звичайні, нормальні люди. Жінки часом їм сушили голови, нагадуючи про невідремонтований кран, відклеєні шпалери, про те, що на останніх іменинах у дядька Олександра вони обидвоє випили на дві чарки забагато і потім було неприємно. Адже, як відомо, після випивки Стах отримує мавпячий розум і тоді йому здається, що він – салонний лев, тож чоловік починає понад всяку міру загравати з дружинами родичів. А оскільки така поведінка ніколи не сходить насухо, то результат залицянь усіх Стахів світу дуже легко передбачити.

І всім нам здавалося, що так триватиме вічно. Люди будуть метушитися навколо своїх більших і менших справ та вестимуть своє життя, не надто сильно заважаючи одне одному. Часом хтось комусь наступить трохи на мозолю, образиться на рік або день – ось і все. Далі відносини між двома Стахами вертаються до норми, а інші люди не мають навіть зеленого поняття, що між ними щось було не так.

Аж ось одного дня один із можновладців вирішує, що пограє собі в шахи – з тією тільки різницею, що замість фігур, вирізьблених із дерева, в нього живі люди, яких він, мов пішаків, переставляє, куди хоче, й робить із ними, що хоче. Сам він, дуже «сміливий», обсипаний аплодисментами і вкритий славою, сидить собі в безпеці за багато сотень кілометрів від лінії фронту, яку сам створив.

Можновладці завжди кричать про відвагу, закликають до самопожертви та героїзму, на які самі не мають найменшої охоти. Так ми стаємо свідками чергового парадоксу, про який Пабло Неруда сказав так: «На війні люди, геть незнайомі між собою, вбивають одне одного задля інтересів людей, які чудово знайомі, проте одне одного не вбивають».

Складати у шкарпетку (ciułać do skarpety), тобто заощаджувати, збирати, накопичувати гроші.

Сушити комусь голову (suszyć komuś głowę), тобто мати до когось претензії, хотіти, щоб він щось зробив.

Отримати мавпячий розум (dostawać małpiego rozumu) означає несерйозну, нерозсудливу, дурну поведінку.

Салонний лев (lew salonowy) – дуже товариська, жартівлива людина, яка любить бути в центрі уваги.

Щось не сходить насухо (coś nie uchodzi na sucho), тобто не залишається непокараним.

Наступити комусь на мозолю (nadepnąć komuś na odcisk), тобто образити когось, завдати прикрощів.

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG