На шпальтах «Землі Волинської», крім історичних, виходили етнографічні матеріали. Одну з таких публікацій, присвячених волинській випічці, написав Зигмунт Леський із Луцька.

У 1811 р. у барона Фрідріха-Гайнріха фон Фаренгайда померла трирічна дочка Нінетт. Він дуже горював після її смерті – так, як польський поет Ян Кохановський після втрати своєї улюбленої Уршулі. Щоб увіковічити доньку, барон вирішив збудувати гробницю у формі піраміди.

«У 1957 р. тато хотів виїхати в Польщу. Почав оформлювати документи. І тут кагебісти потайки від нього викликають маму і кажуть їй: дорога далека, ви можете не доїхати. Вони її так залякали, що мама категорично відмовилася переїжджати. Вона боялася, тому нічого не пояснила тату», – розповідає Галина Сокальська.

Прем’єра цього спектаклю в Польщі відбулася 27 березня 1999 р. у Новому театрі в Лодзі. Його з успіхом ставлять досі, він розважає глядачів і смішить до сліз. Закінчення вистави щоразу є загадкою для акторів і глядачів. Актори мусять спиратися на зізнання й запитання свідків, тобто глядачів, відповідно на них реагувати і вести другу частину спектаклю згідно з тим, що скажуть ті, хто сидить у залі.

Коли Волинь у вересні 1939 р. внаслідок пакту Ріббентропа-Молотова опинилася у складі СССР, нова влада розпочала арешти політичних діячів «колишньої панської Польщі». Потрапив під репресії і Валентин Карліковський, який двічі був депутатом Сейму.

У № 5 «Землі Волинської» за 1938 р. вийшла стаття про палац князів Любомирських у Рівному. На жаль, на сьогодні ця пам’ятка втрачена, але тим ціннішим є дослідження, яке ми нині пропонуємо вашій увазі.

Емануель Малинський (1873–1938) – це постать, яку, без сумніву, можна назвати візіонером, особливо якщо врахувати його діяльність та досягнення в контексті епохи, в якій він жив. Сьогодні пропонуємо вам перший текст із циклу, присвяченого цьому польському землевласнику, письменнику та мандрівнику, який народився в Зірному неподалік Березного на Волині.

«Ти прах і в прах повернешся». Чи щось усе ж залишиться?

«У 1912 р. дідусь із бабцею переїхали з Чикаго до Стрільчиськ. Тут звели великий добротний будинок. У цій хаті ми всі й виросли», – розповідає «Волинському монітору» Софія Михалевич, голова Товариства польської культури Здолбунівщини.

Скільки разів сідаю за фейлетон і розмірковую, кого чи що взяти на тапету, стільки разів приходить мені до голови думка придивитися дещо ближче до професії, яка міститься в категорії «політика». Однак щоразу мої найближчі відмовляють мене від цієї теми, кажучи, що це слизька справа і що краще залишатися у святому спокої.