У попередньому нарисі ми писали про долю графа Августа Ледуховського, а тепер розповімо про його економа Владислава Рагуса.

Нехай із рукою на серці хтось скаже, що не переймається дрібницями, які насправді варті фунта клоччя. У щоденній праці, в цій шаленій біганині за минущими благами, в якій ми нагадуємо хом’яка в колесі, ми забуваємо про те, що дійсно найважливіше в нашому житті.

«Завершився 2023–2024 навчальний рік. Для мене він був інтенсивним, працьовитим, іноді клопітким в організаційному плані, але закінчила я його з відчуттям добре виконаної роботи», – пише Божена Пайонк, учителька польської мови, яку Центр розвитку польської освіти за кордоном (ORPEG) скерував до Кременця.

«Бабуся з дідусем мали восьмеро дітей. Совєти усіх вивезли в Сибір, після чого доля рознесла їх у різних напрямках», – зазначає 73-річна Людмила Блажевич із Дубна. Вона – членкиня місцевого товариства польської культури та парафіянка дубенського костелу Святого Йоана Непомука.

Міжвоєнний період був для Волині часом і економічного, і культурного розвитку. Також ці неповні 20 років сміливо можна назвати добою розквіту волинського туризму та краєзнавства. Свідчення цьому – місячник «Земля Волинська».

Актори Ян Гімільсбах і Здзіслав Маклакевич у житті та кіно були неповторною парою. Вони з’явилися в потрібний час і потрібному місці. Хоч кінокритики писали, що їхні таланти режисери використали несповна, пам’ять про них залишиться назавжди в серцях поляків. Ян Гімільсбах та Здзіслав Маклакевич – чудові актори та особливий приклад дружби до гробової дошки.

16 червня минула 95-та річниця заснування Волинського краєзнавчого музею. Із цієї нагоди в закладі відкрили оновлену експозицію відділу давньої історії Волині, а для юних відвідувачів організували квест «Мандруємо століттями».

Неважливо де і коли я почула виголошений однією жінкою надзвичайно цікавий монолог. Жінка ця була у віці, який упевненим кроком прямував у бік осені життя, а форми мала повняві, якщо не сказати дорідні. Одним словом, була ілюстрацією так званого рубенсівського типу краси.

Ідеологія СССР говорила, що всі громадяни мають бути рівними (насправді ж однаково бідними), а земля має належати народові (насправді ж державі). Тож, плануючи створити колгоспи, совєти відбирали землю в господарів, а власників відправляли в табори.

«На хуторі неподалік Маневичів жила ворожка. Місцеві дівчата часто до неї навідувалися. Та ворожка сказала бабусі: «Ти маєш двох кавалерів: брюнета і блондина. Якщо вибереш блондина, разом ви будете недовго». Бабця навіть уявити не могла, наскільки недовго. У шлюбі вони прожили всього три дні».