Станіслав Бараньчак почав писати як представник Нової хвилі – неформальної поетичної групи, яка існувала в 1968–1976 рр. До неї зараховують також відомих поетів Адама Загаєвського, Ришарда Криницького, Юліана Корнгаузера, Кшиштофа Карасека, Лешека Шаругу.

Багато авторів цього періоду поєднали прагнення пошуків правди за допомогою мови та боротьбу із соціалістичною новомовою, яка фальшувала інформацію про життя в Польщі. Поезія була покликана оголювати весь пропагандистський апарат системи, який приховував дійсність у брехні газет, радіо та телебачення.

Бараньчак сам про себе казав, що він передусім перекладач, а поетом буває час від часу. Серед його перекладацьких зацікавлень були, зокрема, твори Вільяма Шекспіра, Святого Хуана де ла Круса, Емілі Дікінсон, Шеймаса Гіні, Томаса Стернза Еліота, Джона Донна та цикл книг для дітей Доктора Зюсса (Теодор Сьюз Гейзел, – перекл.). Двома правилами в його перекладацькому ремеслі були «не перекладай вірш прозою» і «не перекладай гарної поезії на погану поезію».

Він любив мову й охоче нею жонглював. Приклади такого жонглювання й вигадування нових форм ми знайдемо у збірці «Пегас остовпів. Поезія нонсенсу та щоденне життя: вступ у приватну теорію словоформ», у якій він бавиться мовою подібно до Юліана Тувіма в книзі «Пегас дибки». Бараньчак грався словами і в наступних книжках «Звіряча завзятість», «Цілковите озвіріння», «Біографіоли: свита 56 славетних, прославлених і ославлених особистостей» та «Географіоли: з нотаток обійдисвіта-домосіда».

Його дебютна збірка називалася «Коректа обличчя», остання ж, якою він увінчав своє буття поетом і яка була нагороджена літературною премією Nike, – це «Хірургічна точність. Елегії та пісні 1995–1997 рр.», видана в 1998 р.

Творчість познанського поета надзвичайно розмаїта. Ми можемо обрати щось для себе серед віршів, есе про літературу, блукати між його перекладами та читати листування між Бараньчаком, видатним поетом Збігневом Гербертом і нобелівською лауреаткою Віславою Шимборською.

Відомий вірш поета «Гляньмо правді в очі» може слугувати девізом його творчості, яка була пошуком у мові можливості розповісти правду про світ навколо нас, розмірковуваннями над тим, як важко її знайти, адже кожна особистість має власну правду. Складніше це в сучасному світі, переповненому інформацією, брехнею і фейками.

Бараньчак писав:

«станьмо на висоті
очей, як напис крейдою на стіні, відважмося глянути
правді в ті сірі очі, яких вона з нас не спускає,
які повсюди, втуплені в тротуар під ногами,
увіп’яті в афішу і задивлені у хмарах;
і хоч би під нами ніколи не підгиналися
ноги, вже лише це одне зможе нас кинути
на коліна»

Пишучи про Станіслава Бараньчака, не можна оминути його участі в боротьбі проти соціалістичної системи, яка поневолювала польське суспільство. На зламі 1975–1976 рр. поет підписав «Лист п’ятдесяти дев’ятьох», який висловлював протести проти змін у Конституції ПНР (зокрема, проти внесення до неї положення про керівну роль компартії і вічного союзу із СРСР, – ред.), голодував у костелі Святого Марціна у Варшаві в 1977 р., вимагаючи звільнення політичних в’язнів, був одним із засновників Комітету захисту робітників, у 1980 р. долучився до діяльності «Солідарності».

Важливими етапами в його житті були робота на посаді редактора в «Театрі восьмого дня» – легендарному студентському театрі в Познані, початки якого сягають 1964 р., та праця на посаді редактора «Запису» – відомого самвидавівського часопису в часи цензури.

Вірші Станіслава Бараньчака я побачив на стендах Інституту польської філології в Познані, коли розпочав вивчати полоністику. Бараньчак на той час уже емігрував до Сполучених Штатів, але так, як і інші близькі мені поети, супроводжував мене все життя. Небагато авторів уміли так, як він, точно назвати те, що вислизало від описування, писати цікаво про роль поезії в житті, вміти бути в ній і серйозним, і зворушливим, і смішним. Він усвідомлював, що світ не закінчується на поезії та літературі в цілому, а життя набагато багатогранніше і вчить смиренню. Він зберіг тверезе ставлення до своєї творчості й самого себе.

До творів цього геніального хірурга точності, який розтинає скальпелем мови тексти своїх віршів, перекладів, есе й літературних ігор, варто заглянути, аби пережити зворушення, задуматися над станом і вчинками людини ХХ ст., повчитися смиренню та побавитися мовою.

Вєслав ПІСАРСЬКИЙ,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЮЛІУШ МАХУЛЬСЬКИЙ – КОРИФЕЙ ПОЛЬСЬКОГО КІНО

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: «ДЖЕМ» – КУЛЬТОВА ПОЛЬСЬКА РОК-ГРУПА

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ТАДЕУШ НОВАК – МІЖ СЕЛОМ І МІСТОМ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: РАФАЛ ВОЯЧЕК – ПОЕТ, ЯКИЙ Є

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕВА ДЕМАРЧИК – ЧОРНИЙ АНГЕЛ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ГЕНРИК ГУРЕЦЬКИЙ – ЖИТТЯ, ЗАНУРЕНЕ У СВІТ МУЗИКИ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: РОМАН ІНГАРДЕН – ФЕНОМЕНАЛЬНИЙ ПОЛЬСЬКИЙ ФІЛОСОФ