Якийсь час тому журналіст під час передачі однієї з найпопулярніших у Польщі радіостанцій взяв інтерв’ю в суперважливої, впливової і, коротше кажучи, надзвичайної персони, від рішень якої залежало дуже багато у сфері культури.
Журналіст підготував багато підступних і гострих питань, якими без пардону намагався загнати свого співрозмовника в козиний ріг. Під час розмови він брав свого візаві в перехресний вогонь питань, подвоювався і потроювався, аби, хоч найменшою мірою, продемонструвати некомпетентність гостя. А той звивався як викинутий на берег піскар, без кінця намагаючись уникнути ясних і однозначних відповідей, як це зазвичай роблять політики.
І сказав би хтось тверезомислячий, що немає нічого дивовижного та небуденного в таких інтерв’ю, їх усюди пучками, тож навіщо про них згадувати? Нащо тріпати собі язик загальновідомими, банальними справами, які нічого нового про світ не кажуть? Бо що ж і кому можна тут нового сказати, коли і журналіст, і запрошений гість входять один одному у слово, змагаються у проголошенні власних думок, єдино слушних і неспростовних, спираючись тільки на свої менісябачить і «так я вважаю» (із наголосом на «я»).
Однак варто хоч раз у житті спробувати заглибитися в рефлексію, на жаль, занадто сумну, після сеансу сорому, деякої відрази і зніяковіння, які супроводжуватимуть нас після завершення розмови. Звідки ж ці негативні відчуття? – може запитати справедлива й послідовна у своїх учинках людина.
Отже, пояснення захоплює своєю простотою. Як про культуру в широкому розумінні цього слова з неприхованою зверхністю та почуттям власної непомильності можуть говорити люди, які під час обміну думками без жодного збентеження й тіні сорому демонструють світові просто феноменальні прогалини в загальних знаннях?
Останні прочитані й засвоєні цими панами видавничі новинки оберталися у сфері книг із рецептами й корисними порадами, та співрозмовники від цього абсолютно не почуваються ущербними. Якщо раніше хтось, потрапивши в товариство, не дуже встигав за розмовою і не мав найменшого поняття про що вівся диспут, то сидів як миша під мітлою, щоби своїм незнанням і собі, і світу сорому заощадити.
А далі чимшвидше усував недоліки, заповнював прогалини в освіті, і при цьому мусив бути не професором, що працює в чотирьох університетах, а лише людиною, яка демонструє шану до знань.
Підступні питання (podchwytliwe pytania) – двозначні питання, коли потрібно добряче задуматися над відповіддю.
Загнати когось у козиний ріг (zagnać kogoś w kozi róg) – отримати над кимось перевагу в розмові.
Перехресний вогонь питань (krzyżowy ogień pytań) – питання йдуть одне за одним, тому той, хто відповідає, не має багато часу, аби подумати.
Подвоюватися і потроюватися (dwoić się i troić) – робити щось із запалом, дуже старатися.
Чогось є пучками (jest czegoś na pęczki) – чогось чимало, дуже багато (український відповідник – пачками).
Тріпати собі язик (strzępić sobie jęzor) – говорити довго і без сенсу (чесати язиком).
Входити один одному у слово (wchodzić sobie w słowo) – переривати когось на слові, що не надто виховано.
Менісябачить (widzimisię) – не лише висловлення власної думки без зважання на думку інших людей, а також каприз, забаганка.
Сидіти як миша під мітлою (siedzieć jak mysz pod miotłą) – поводитися тихо, бути непомітним.
Сорому заощадити (wstydu zaoszczędzić) – не ставити в незручне становище.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: КОНДИТЕРА З МЕНЕ ВЖЕ НЕ БУДЕ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: МАШИНА ЧАСУ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЧУЖЕ ЖИТТЯ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЗАБОРОНИ НАМ ЗАВЖДИ НЕ ДО СМАКУ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ПЕРЕСТОРОГИ Й ДОБРІ ПОРАДИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: БРЕХНЯ МАЄ КОРОТКІ НОГИ