Нехай піднесе руку той, хто не стикнувся у своєму житті з безсонням. Не думаю, що ось у цей момент угору здійметься ліс рук. Скільки ж то разів після важкого дня ми мріяли лише про те, щоб заскочити під ковдру і заснути як камінь. І нехай усе навколо валиться й палає, а ми в обіймах Морфея забудемо про Божий світ.

«Найукоханійша Сяню!!! Сьогодня написав лист Родичам (Вам), а також не міг щоб не промовити хоч кілька слів до Тебе, Сяню. Вдячний дуже Тобі, що не забуваїш про мене», – написав у жовтні 1943 р. остарбайтер Яків Королюк із села Сернички на Волині до дружини. Через понад 80 років цей та ще майже тисячу таких листів прочитав і опрацював краєзнавець і генеалог Артур Альошин.

В автобіографії «У мене тут мамонт. Твори, зібрані з-під ліжка» він писав, що пережив дві великі війни: Другу світову та війну за перемогу соціалізму. Другу світову він виграв, а війну за перемогу соціалізму програв. Таким було його професійне життя: він помічав абсурди існування, політичного ладу, влади, наших стереотипів і поведінки.

Краєзнавчий музей у Березному Рівненської області – це місце, де історія Малинських отримала нове життя. Постійна експозиція «(Не)Відомі Малинські», присвячена цьому шляхетському роду, чия доля переплітається з історією регіону, пропонує відвідувачам унікальний погляд на минуле.

Жителя міста Рівне Владислава Добуша затримали під час спроби перетину совєтсько-німецького кордону. Після короткого слідства він отримав п’ять років таборів.

Наша співрозмовниця Валентина Оліх, яка проживає в Луцьку, походить із Поділля. Її родинна історія відображає долі жителів цього краю, які опинилися під більшовицькою владою ще в 1918 р.

Із будинку Вінцентія та Надії Трушковських, розграбованого совєтами після виселення власників у 1940 р. до Сибіру, сусіди врятували родинні фотографії. Завдяки люб’язності нащадків Вінцентія та Надії Трушковських ми можемо представити вам сьогодні ці світлини.

Міністерство культури і національної спадщини Польщі виділило гранти в рамках програми «Охорона культурної спадщини за кордоном» на 2025 р., якою опікується Національний інститут польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка». Фінансування отримають, зокрема, проєкти, що передбачають подальші роботи в костелах в Олиці, Любомлі, Володимирі та Підгайцях.

Марисі – 15 років. Вона здібна дитина, тож польську мову, яку не розуміла ані в зуб, вивчила швидко. Бо мусила. Зараз хоче навчатися далі, навіть дуже. Читає польські книжки, які тільки потрапляють їй до рук. Говорить багато, вільно, гарно вибудовує речення. Залишився акцент.

Ян Кепура, син пекаря із Сосновця, став одним із найвідоміших польських артистів. Своїм голосом він підкорював сцени й серця меломанів у всьому світі. Люди його цінували, любили і захоплювалися ним.