Напевно, можна ризикнути сформулювати тезу, що «Чотири пори року» Антоніо Вівальді – це один із найпопулярніших і найбільш упізнаваних творів усіх часів і народів. Цей цикл із чотирьох скрипкових концертів впадає у вухо і закарбовується в пам’яті з надзвичайною легкістю.
Можна сказати, що в цю музику навіть не надто витончений і вибагливий меломан входить як у масло і через багато років, чуючи одну з частин, говорить: «О, я знаю, це..?» Інколи, а для частини суспільства, можливо, досить часто, в цьому місці починаються сходи і ламання голів над назвою твору та прізвищем композитора.
Якщо жодна золота думка не осіяє людського чола і жодне ім’я раптово в пам’яті не блисне і не прийде до голови, то дехто лише знизає плечима над недостатністю своєї загальної ерудиції і продовжить жити у стані безмежного неуцтва. Ми досить легко прощаємо собі своє незнання, зокрема в класичній музиці, вважаючи її мало практичною і не вартою уваги з нашого боку.
Бо навіщо комусь такі нежиттєві знання, навіть зайві людині, яка твердо ступає по Матінці-Землі. Тому твори Моцарта, Баха, Верді, Бізе, Монюшка, Венявського (тут можна ще дуже довго перераховувати) будуть для багатьох функціонувати в громадському просторі як безіменні твори, живцем взяті з давно минулих і далеких часів, коли ще не було фейсбука.
Отож, те, що робить Андрі Ріє у сфері популяризації класичної музики, лише на перший погляд видається безвартісним, тривіальним і банальним. Насправді це титанічна праця над зміною свідомості широких мас у царині музики дещо серйознішого формату.
Тож шапки з голів, любі пані та панове, за чудові, зворушливі й часто смішні до сліз концерти, за дещо барокове і часом навіть кітчувате сценічне убранство, яке потопає у феєрії барв криноліну, за велику і трошки легковажну музику, яка енергійним і впевненим кроком прямує під наші стріхи.
Щось легко впадає у вухо (coś łatwo wpada w ucho) – ми говоримо так тоді, коли якусь фразу, слово або музику дуже легко запам’ятати.
Входити як у масло (wchodzić jak w masło) – надзвичайно легко, без спротиву, без проблем.
Починаються сходи (zaczynają się schody) – на такий вираз ми можемо натрапити, коли починаються клопоти і ми стикаємося з великими труднощами.
Ламати собі голову (łamać sobie głowę) – розмірковувати над чимось, задуматися.
Золота думка (złota myśl) – це цінне зауваження, зазвичай мудре і таке, яке легко закарбовується в пам’яті.
Щось приходить комусь до голови (coś przychodzi komuś do głowy), тобто людина просто щось пригадує, у неї виникає якась ідея.
Титанічна праця (tytaniczna praca) – величезна і виснажлива праця.
Шапки з голів (czapki z głów) – так поляки говорять тоді, коли висловлюють стосовного когось або чогось повагу і подив.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЧОЛОВІКИ І КВІТИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЩО ПРИ ДОРОЗІ СТОЇТЬ?
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ПРО ЖІНОК
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: СТЕРЕОТИПИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: МОЛОДШІ СЕСТРИ І БРАТИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЗА П’ЯТЬ ДВАНАДЦЯТА
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: А КОРОЛЬ – ГОЛИЙ, АБО МОВА ПРО УДАВАННЯ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ДОРОЖНЄ МОРАЛІТЕ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ПОСИДЕНЬКИ З РІДНЕЮ, АБО У ТЬОТІ НА ІМЕНИНАХ
