Безсумнівно, це була якась надзвичайно важлива, не з цієї землі оказія, з якої варто було влаштувати звану вечерю для всіх друзів, близьких господарям. Дідусь і бабуся, адже це про них ідеться, як-то було в довоєнному savoir vivre, своїх гостей вітали при дверях.
Оскільки пора була осіння, кожен візитер був одягнений у плащ або пальто. На вішаку також висів елегантний бабусин плащ, пошитий із чудової бєльської вовни (найвідоміша і найякісніша в Польщі вовна, яку виготовляли в місті Бєльсько-Бяла, – прим. пер.). Одними з перших, хто того вечора переступив поріг дому, були пан Стасьо і його мила дружина, пані Нюся, скажімо, Ковальські.
Із дідусем і бабусею вони зналися дуже давно, шанували й любили одні одних. Після привітань погляд жінки впав на верхній одяг господині дому, що висів біля дверей. Подруга стала як вкопана, а на її обличчі застигла посмішка. Причина – два однаковісіньких плащі. Один – на вішаку, а другий – той, який огортав стрункі форми пані Нюсі. Обидва одного кольору, однаково пошиті, з такими ж аксесуарами.
Можна сказати, антична трагедія. Для багатьох це був би, напевно, звичайний збіг обставин, на який можна було б відреагувати посмішкою, що сором’язливо проглядає з-під вуса. Буває, люди часом купують однакові речі, трапляється, що їм подобається один і той же одяг. Однак у цьому випадку не все було так просто.
Подружжя Ковальських було відоме тим, що купувало й володіло тільки винятковими екземплярами, про яких решта світу могла тільки снити наяву. Їхні речі мали бути єдиними й неповторними. Принаймні так вони завжди позиціонували себе перед оточенням. Крім того, в них була ще одна незвичайна риса. Вони завжди мали рацію, завжди все знали найкраще, завжди давали найкорисніші поради, адже зналися на світі як мало хто.
Вони належали до тієї частини людського роду, яка з’їла всі розуми, тож треба було мати до них ангельське терпіння, а також величезну поблажливість. Після першого шоку, якого зазнала подруга бабусі, вона оговталася. Пані Нюся спочатку вичавила коротке «О!», після чого підійшла до вішака, торкнулася матеріалу плаща і зі стоїчним спокоєм, тоном, який не стерпів би жодного заперечення, оголосила: «Наше грубше».
Бабуся з дідусем обмінялися швидкими поглядами і заради святого спокою та вдалої вечері поквапливо притакнули. Роки минають, світ змінюється і лише людський рід залишається – принаймні його певна частина – таким самим. Неодмінно знайдеться хтось, хто, попри очевидну відсутність рації, буде доводити нам своє абсолютне всезнання, адже їхнє завжди має бути грубше.
Оказія не з цієї землі (okazja nie z tej ziemi), тобто виняткова, особлива, неповторна нагода.
Стати як вкопаний (stanąć jak wryty) – несподіванка, шок, величезне здивування.
Посмішка з-під вуса (uśmiech spod wąsa), тобто делікатна, прихована від оточення.
Снити наяву (śnienie na jawie) – мріяти, думати про щось нездійсненне.
З’їсти всі розуми (zjeść wszystkie rozumy), тобто бути людиною зарозумілою, самовпевненою.
Стоїчний спокій (stoicki spokój) – це повний спокій і самовладання, незалежно від того, що сталося.
Святий спокій (święty spokój) – саме заради нього ми стараємося уникати клопотів, проблем і метушні.
Поквапливо притакнути (skwapliwie przytaknąć) – погодитися з чимось негайно, без протестів.
Наше грубше (nasze grubsze). Цей вислів у переносному значенні означає, що ми завжди праві, незалежно від обставин.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: СУВЕНІРИ З ВІДПУСТКИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: СМАК ДИТИНСТВА
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: НАБИТІ В ПЛЯШКУ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ТОЧКА ЗОРУ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ІСПИТ ЗРІЛОСТІ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: СЕЛЕБРІТІ НАШОГО ЧАСУ
