Це була невелика, непримітна брошурка, надрукована на звичайному папері, яка на перший погляд нічим не відрізнялася від багатьох їй подібних. Автора, на жаль, не пам’ятаю. Тим, що робило її особливою, були рік видання, 1927-й, і назва «Savoir-vivre для кожного».
На жаль, у результаті багатьох переїздів, пакування в незліченну кількість коробок і змін місць проживання книжечка мов у воду канула. Оскільки людина була молодою, а значить, дурною як черевик і в голові мала строкато, згубою надто не переймалася, але зараз, із багатьох причин, я з жалем думаю про цю втрату.
Із ноткою легкої меланхолії і зажури пригадую барокову мову, якою була написана книжка, а поради і вказівки щодо поведінки в громадських місцях і домашньому затишку викликають у мене усмішку.
У найдрібніших деталях там були описані правила, де і з ким бувати, як вдягатися, як їсти і як розважатися. Зі сльозинкою в оці пригадую порадник, у якому чітко визначалося, як тримати столові прибори. Ложку, наприклад, потрібно тримати трьома пальцями і пам’ятати, що ніж – це не шабля, тому його теж треба тримати трьома пальцями, а не всією долонею. Ножем не можна розрізати картоплю, овочі, фрикадельки, котлети; боронь Боже нести ножа до уст. За столом треба сидіти прямо, не можна ліпити кульок із хліба, спиратися на стіл і класти лікті на скатертину. Не можна плямкати, голосно розмовляти, зчиняти довкола себе безпорядок. Серветка – це не лише прикраса: коли ми прийшли в гості, треба спостерігати за поведінкою господині, адже саме вона дає знак, коли варто починати їсти, першою кладучи серветку на свої коліна.
Автор книжки робив скрупульозний інструктаж поведінки на вулиці, де нізащо на світі не можна було нічого їсти, навіть морозиво, бо для цього люди придумали кав’ярні. Ідучи тротуаром людного міста, не можна штурхатися ліктями, штовхати інших, треба уступати місце літнім людям і жінкам і, звісно, не можна плювати під ноги ані собі, ані перехожим, адже такий учинок до елегантних не належить, та й гігієнічним його теж вважати не можна.
Ось так порадник розповідав про savoir-vivre, тобто, у довільному перекладі, про життя і правила гарного тону. До етикету величезну вагу прикладали у Стародавній Греції, натомість у Середньовіччі всі суспільні верстви мали схожі манери, радше простацькі. Знову акцент на savoir-vivre почали робити в епоху Відродження. Лише в 60-х роках ХХ ст. прив’язаність до етикету ослабла. Чи слушно? Тут кожен має сам собі відповісти на це запитання, пам’ятаючи, однак, що знання правил гарного тону необхідні, коли ми хочемо справити на когось добре враження.
На перший погляд (na pierwszy rzut oka) – поверхово, не вникаючи, спочатку.
Щось/хтось кануло/канув як камінь у воду (coś/ktoś przepadło/przepadł jak kamień w wodę), тобто безслідно. Так ми говоримо, коли, попри довгі пошуки, не можемо чогось чи когось знайти.
Бути дурним як черевик (być głupim jak but) – безпросвітне глупство.
Мати строкато в голові (mieć pstro w głowie) – не думати серйозно про життя і важливі речі.
Зі сльозинкою в оці (z łezką w oku), тобто зворушено.
Домашній затишок (domowe zacisze) – наші чотири кути, місце, де ми почуваємося добре й безпечно.
Барокова мова (barokowy język ) – дуже вишуканий спосіб спілкування, сповнений складними виразами і пишномовними формулюваннями.
Нізащо на світі (za nic w świecie) – так ми говоримо, коли хочемо підкреслити, що з чимось ніколи не погодимося.
Прикладати до чогось вагу (przykładać do czegoś wagę), тобто визнати якусь справу або тему дуже важливою.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ОГІРКОВИЙ СЕЗОН
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: У СТРАХУ ВЕЛИКІ ОЧІ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ДОРОЖНІЙ ПІРАТ ЧИ НЕДІЛЬНИЙ ВОДІЙ?
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: РОЗМОВИ ПРО ВСЕ І НІ ПРО ЩО
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ГРА В КІШКИ-МИШКИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: КОРОТКИЙ НАРИС ПРО ХОДІННЯ
