Час від часу, на око десь раз на рік, надходив радісний момент, коли ближча і трохи дальша рідня зустрічалася в улюбленої тітки Зосі на іменинах. Вищезгадана батькова сестра заздалегідь розпочинала приготування до цієї важливої події.
Немов досвідчений хом’як вона накопичувала їдло та трунки, щоби заспокоїти будь-які кулінарні смаки гостей, які у визначений день звалювалися їй на карк голодні як вовки. Вони справляли враження ніби місяцями нічого в роті не мали і просто вмирали з голоду. Приготовані з великими зусиллями страви зникали в блискавичному темпі як за помахом чарівної палички, ніби камфора.
Стіл, як завжди, угинався під натиском усяких споживчих благ. Потенційні гості тішилися самою думкою про прекрасну печеню, салати, тістечка і торти, якими тітонька Зофія славилася на всю родину.
Проте, як часто трапляється в житті, безплатним сир буває тільки в мишоловці. Щоби скуштувати ці вишукані делікатеси, треба було заплатити неабияку ціну. Та, Боже борони, тут не йшлося про гроші чи цінні подарунки, які Зофія достойно і з ввічливою усмішкою великодушно приймала.
Пристрастю і коником тітки було пхати свого довгого худого носа в найбільш особисті справи інших людей. Без недомовок і додаткових церемоній першими ж словами вона бомбардувала візитерів гучними запитаннями про здоров’я, їхній сімейний та майновий стан. Без тіні ніяковості вона виголошувала тиради щодо вигляду першої дружини дядька Генріха, яка зволила зрадити його із найкращим другом (про що, звісно, вона всім не забувала нагадати).
Тобто якщо в гостей нерви були як посторонки, а перед виходом було прийняте заспокійливе, то на іменини можна були йти. Молодь же, як це зазвичай буває з неповнолітніми, боронилася руками й ногами від таких візитів. Проте це не діяло, тому зодягнені у святковий костюм, із кислим обличчям і приречено опущеною головою вони разом із батьками з’являлися на порозі тітчиної квартири, готові прийняти будь-які удари.
Не для одного ці родинні посиденьки були істинною геєною. Проте коли пройшли роки й тітка Зофія перебралася до кращого світу, раптово виявилося, що всім дуже не вистачає її безпардонного носяри.
Щось на око (coś na oko) – ідеться про визначення чогось приблизно, з незначною точністю.
Звалитися комусь на карк (zwalić się komuś na kark) – прийти до когось несподівано в гості і залишитися на довший час.
Голодний як вовк (głodny jak wilk) – дуже голодний.
Зникати як за помахом чарівної палички або як камфора (znikać jak za dotknięciem czarodziejskiej różdżki lub jak kamfora), тобто швидко, безгучно і безслідно.
Аж стіл угинається (uginający się stół) – коли на столі міститься багато чудових страв.
Мати коника (mieć konika) – бути власником живого створіння (в нашому випадку коня), а в переносному розумінні йдеться, звісно, про те, що людина має якесь хобі, зацікавлення, що вона звихнулася на якомусь пунктику.
Пхати носа не у свої справи (wsadzać nos w nie swoje sprawy) – бути надокучливим, цікавитися понад міру життям інших людей.
Без недомовок (bez ogródek), тобто прямолінійно, прямо в очі.
Мати нерви як посторонки (mieć nerwy jak postronki), тобто міцні, бути дуже врівноваженим, спокійним.
Боронитися руками й ногами (bronić się rękami i nogami), тобто зі всіх сил.
Кисле обличчя (skwaszona mina) означає поганий настрій, невдоволення.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: НАШЕ ГРУБШЕ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: СУВЕНІРИ З ВІДПУСТКИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: СМАК ДИТИНСТВА
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: НАБИТІ В ПЛЯШКУ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ТОЧКА ЗОРУ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ІСПИТ ЗРІЛОСТІ
