Коли я думаю про товариські зустрічі з родичами, друзями чи найкращими сусідами, завжди пригадую Анджея Сікоровського та групу «Під Будою».
Колись вони співали так:
«(…) Подам чай із липовим квітом
і варення довоєнних днів
Погомонимо собі трохи
карт спитаємо що нас чекає
Старі знайомі звідкись прилетять
може вдасться не нарікати (…)»
Любо й тепло стає мені тоді на душі і я сумую за часами, коли ми не гналися за власним хвостом, не ходили як у кираті, коли робота не була єдиною слушною метою, не починалася від жайворонка й не закінчувалася на кваканні жаби.
У нас був час для гостей – просто так, без нагоди. Для того, щоб випити спокійно чаю, кави або навіть домашньої наливки. Завжди в холодильнику тоді знаходилося щось на зуб, щось, аби вкинути на рушту. Не треба було навіть чекати на суботній вечір, достатньо було ідеї – і клич уже кинуто, ніби просто так, у якийсь не дуже окреслений простір, який, однак, матеріалізувався в чиємусь малому «М» – у Збишеків, Пьотреків або Зоськи.
Наскільки приємно в таких кулуарних розмовах клеїлися ярлики тому й цьому, трохи менш любому знайомому, в якого житло обставлене без смаку, який носа задирає невідомо чому або який просто дурень і квит.
Скільки запальних дискусій про справи більш чи менш важливі, розглянуті у фільмах або книгах, вислухали чотири стіни цих квартир! Навіть усі ті, хто був ранньою пташкою і спати ходив із курми, всі ті, хто стійко, з піднесеним чолом і з баньками під очима намагався наступного дня функціонувати, уривали ночі, щоб насолодитися товариством своїх друзів. Такі це були гарні часи.
Гнатися за власним хвостом (gonić własny ogon) – безперервно за чимось прямувати, постійно хотіти чогось досягнути.
Ходити як у кираті (chodzić jak w kieracie) – не мати ані хвилини перепочинку, весь час тяжко працювати.
Щось починається від жайворонка, а закінчується на кваканні жаби (coś zaczyna się od skowronka, a kończy na rechotaniu żaby) – від раннього ранку до пізнього вечора, весь день.
Щось на зуб (coś na ząb) – якийсь невеликий перекус, щось, аби вгамувати перший голод.
Вкинути щось на рушту (wrzucić coś na ruszt) – просто щось з’їсти.
Власне мале «М» (własne małe «M») – власне помешкання, житло, навіть наймініатюрніше («M» могло мати навіть 25 м кв., але воно було), рожева мрія і об’єкт зітхань багатьох поляків за часів комуни.
Клеїти комусь ярлик (przypięcie komuś łatki) – пліткувати про когось.
Задирає носа (zadzieranie nosa) людина зарозуміла, яка хоче показати свою вищість над іншими.
Бути ранньою пташкою (być rannym ptaszkiem) може лише людина, яка встає дуже рано.
Іти спати з курми (chodzić spać z kurami) – лягати спати дуже рано.
Ходити з піднятим чолом (chodzić z podniesionym czołem) – гордо, бути бездоганним у власних очах.
Уривати ночі (zarywanie nocy ) – недосипати ночі, присвячуючи їх роботі або навчанню.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ПРОДОВОЛЬЧІ АСОЦІАЦІЇ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЖІНОЧІ СУМОЧКИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ДОМАШНІ ПОРЯДКИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: SAVOIR-VIVRE НА КОЖЕН ДЕНЬ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ОГІРКОВИЙ СЕЗОН
